Якби не ці надокучливі європейці

Поки війна Росії проти України наближається до трирічної позначки, питання миру дедалі більше цікавить усіх. Особливо українців, які невтомно борються, щоб захистити свободу України, свою мову й свою культуру від наступу розгнузданого російського імперіалізму. Насамперед вони борються за мир. В Україні та в Європі.

Саме тому кремлівські маніпулятори інформацією роблять усе можливе, щоб спотворити наратив про мир і звинуватити ЄС та Україну в перешкоджанні встановленню миру. Цього тижня в огляді дезінформації ми детально розглянемо актуальну версію кремлівських дезінформаційних наративів про мир на підтримку геополітичних цілей Москви в Україні та за її межами.

Постійна еволюція наративу

Підхід Кремля до теми миру еволюціонував за останні три роки. У перші дні російської повномасштабної війни не було місця для наративів про мир — лише нерозумний тріумфалізм. Згодом, усвідомивши, що зламати рішучість українців захищати свої домівки не так просто, Кремль почав говорити про мир, поки його бомби обрушувалися на українських мирних жителів. Москва швидко придумала «мирні пропозиції», які насправді виявилися порожніми піар-ходами, причому наратив про мир використовувався для підтримки російської війни, приховуючи справжні імперські амбіції Москви.

Поки тривала війна, кремлівські рознощики дезінформації продовжували плести свою спотворену казку про мир, дедалі активніше звертаючись до глобальної аудиторії та представляючи війну Росії проти України як благородну боротьбу проти «західної гегемонії» та за встановлення «справді багатополярного» світового порядку.

Але в підтримці іміджу лицаря в сяйливих обладунках виникла проблема. Україна та її прихильники, зацікавлені в справедливому й довготривалому мирі, уже працювали над його досягненням, зокрема згуртовуючи міжнародну спільноту на підтримку справжнього миру. Тоді Кремль різко змінив тактику: замість того щоб покращувати свій імідж, він зосередився на дискредитації Заходу й будь-яких мирних ініціатив, які не вписуються в межи російських імперських ультиматумів. Ця дихотомія — маскувати російську агресію під спроби досягнення миру й звинувачувати Захід у нібито небажанні встановити мир — тепер стала улюбленою тактикою Кремля для маніпуляції громадським сприйняттям можливого мирного врегулювання в Україні.

Зіграти роль хорошого хлопця

Повернімося до сьогодення. Із поверненням Дональда Джона Трампа на посаду 47-го президента США питання миру знову стало гарячою темою для кремлівських відмивачів дезінформації. Кремлівський апарат інформаційного маніпулювання працює на повних обертах, прагнучи представити Путіна як конструктивного перемовника. А насправді — як навіть дуже хорошого хлопця. Звісно, за однієї умови — якщо Україна та її прихильники просто приймуть вимоги Москви, брехливо названі «реаліями сьогодення».

Були й деякі незграбні спроби лестощів: Путін спробував потішити самолюбство Трампа, заявивши, що війни не було б, якби Дональда Трампа обрали у 2020 році. Але чи справді Путін, який обожнює багатослівні тиради, що демонізують Захід, намагався сказати, що передав би Вашингтону контроль над російською зовнішньою політикою щодо підкорення України Москві? Досить дивна заява. Однак Кремль спробував пом’якшити свою спершу жартівливу риторику про президента Трампа, додавши до неї більш похмурі нотки, особливо в контексті переговорів про якнайшвидше завершення війни Росії проти України.

Делегітимація опонентів

Ще одна характерна риса кремлівських операцій із інформаційного маніпулювання — постійна кампанія, спрямована на очорнення, делегітимацію та дискредитацію будь-яких можливих учасників переговорів з української сторони. Це робиться для підтримки одного з ключових прокремлівських дезінформаційних наративів: твердження, що «київський режим» — це нацисти й терористи, із якими неможливо домовитися. Особливо сильну ненависть Кремль направив на президента Зеленського, намагаючись поширювати брехню про те, що він нібито не є законним главою України й має бути виключений із будь-яких майбутніх мирних переговорів.

Але президент Зеленський — не єдина мішень кремлівської дискредитації. Поки Москва адаптує свій брехливий наратив про мир в очікуванні можливих геополітичних змін, під приціл дезінформації Кремля потрапив і ЄС. Хоча наратив, що звинувачує ЄС у «русофобії» та розпалюванні війни, не є новим, виокремлення саме ЄС, а не міфічного «колективного Заходу» як головної перепони для досягнення миру — відносно свіжий підхід. На щастя, ми не зовсім самотні: НАТО також стало мішенню прокремлівської пропаганди — і його знову оголосили відповідальним за війни Росії.

Розділити базу підтримки

Фактично Кремль використовує цю маніпулятивну тактику поширення дезінформаційних наративів про мир, щоб спровокувати ворожнечу між найвірнішими прихильниками України, особливо між ЄС і США. Він також намагається посіяти розкол між країнами — членами ЄС і всередині окремих держав: «розпалювачі війни» проти «прихильників миру».

Саме тому пропагандистські рупори Кремля витрачають безліч ефірного часу на відбілювання дезінформаційних наративів про «втрачений суверенітет» Європи, смакують похмурі прогнози про сумну долю Європи, заявляють про нестачу ресурсів для підтримки миру й виставляють Європу слабким і нецікавим партнером для США. Як завжди, правда полягає в тому, що Кремль чудово усвідомлює неспроможність Росії, а тому прагне спроєктувати образ власної слабкості на своїх противників.

Мир на умовах Росії — це життя в окупації для мільйонів

Багато голосів закликають до миру. Кремлівський апарат інформаційного маніпулювання прагне використати цей наратив, щоб створити максимально вигідну для себе відправну точку для переговорів, яка дала б змогу Росії безперешкодно закріпити свою імперську експансію. Але «реалії сьогодення», за словами самого Путіна, означають, що мир на умовах Росії — це життя мільйонів українців під репресіями й авторитаризмом в умовах російської окупації. Не дайте себе обманути.

Інші теми цього тижня на радарі EUvsDisinfo

• Білорусь. У Кремля доволі своєрідне розуміння виборів. Коли вибори проходять у вільних і демократичних суспільствах, Кремль кричить: «Фальсифікація!», — як він намагався заявляти про європейські вибори в червні 2024 року. Але коли йдеться про його власний жорстко контрольований «задній двір», будь то сама Росія або її васал Білорусь, Кремль воліє називати цей дивний спектакль із підтвердження автократичного правителя «вільними й чесними виборами». Тому кремлівські поширювачі дезінформації охоче заявили, що нещодавні «вибори» в Білорусі були прикладом самовизначення та суверенітету. Однак цей нещодавній абсурдний спектакль у Білорусі не можна вважати справжніми виборами. Лукашенко може стверджувати, що отримав 87,6 % голосів, але сам процес проходив в умовах жорстких репресій проти опозиційних активістів і незалежних ЗМІ, а реальних суперників Лукашенка навіть не допустили до виборів. Цей процес також не контролювався незалежними спостерігачами. Ці обставини вже засуджував Європейський парламент, а також Високий представник ЄС / віцепрезидент Кая Каллас, що підкреслює неспроможність цих так званих виборів.

• Паризька угода. Якщо є одна маніпулятивна карта, якою кремлівські дезінформатори ніколи не гребують, то це «Росія завжди є жертвою». А якщо можна використати якусь актуальну або суперечливу тему — тим краще. Нещодавня заява США про вихід із Паризької угоди викликала жваві громадські дискусії щодо клімату, і Кремль зараз же скористався можливістю для поширення нової кліматичної дезінформації, заявляючи, що Паризьку угоду було задумано як геополітичну пастку проти російської енергетики. Це зарозуміле твердження — суцільний нонсенс. Паризька угода не була спрямована проти жодної країни. Це був міжнародний, юридично обов’язковий договір, підписаний 195 державами й Європейським Союзом, спрямований на боротьбу зі зміною клімату через скорочення викидів парникових газів. Оскільки економіка Росії значною мірою залежить від вуглеводнів, прокремлівська дезінформація часто атакує екологічні ініціативи й політику, спрямовану на обмеження використання газу та нафти.

• Сербія. Справжнє свідчення переважної параної в Москві — це її схильність бачити скрізь «довгу руку Заходу» й «кольорові революції». Після нещодавньої відставки прем’єр-міністра Сербії Мілоша Вучевіча на тлі багатотижневих протестів, викликаних трагічним руйнуванням навісу на залізничній станції в Новому Саді, кремлівські маніпулятори інформацією одразу спробували використати цей випадок, заявляючи, що Сербія перебуває на межі занепаду після нібито висунутого Заходом ультиматуму Белграду. До слова, прокремлівські дезінформаційні ЗМІ поширювали аналогічні маніпулятивні казки, стверджуючи, що на Словаччину нібито насувається розпалюваний Заходом «Майдан». Насправді не існує жодних достовірних доказів західного втручання в протести в Сербії. Протестний рух спочатку очолювали студенти, але незабаром до них приєдналися професори, юристи й інші професіонали, що свідчить про широкий рівень незадоволення адміністрацією Александра Вучича.