Події та зміни: риторика «Грузинської мрії» щодо ЄС
Керівна партія Грузії дедалі частіше використовує ворожу риторику проти ЄС і Заходу, намагаючись приборкати опозицію. Прокремлівські ЗМІ в країні охоче підтримують наративи уряду напередодні виборів.
Останніми роками ставлення керівної партії «Грузинська мрія» (ГМ) до ЄС різко погіршилося, що свідчить про зростання розколу між керівництвом Грузії та її західними союзниками. Після відмови приєднатися до санкцій ЄС проти Росії у відповідь на її неспровоковане повномасштабне вторгнення в Україну керівництво ГМ почало поступово дистанціюватися від колишньої проєвропейської програми, хоча публічно стверджувало протилежне. Відтоді риторика ГМ змінилася на більш явні й відкриті звинувачення на адресу Заходу, зокрема США та ЄС. У цій статті простежується еволюція цієї зміни й підкреслюється зростання узгодженості з прокремлівськими дезінформаційними наративами та інформаційним маніпулюванням.
Подання заявки на членство
Парадоксально, але відхід ГМ від проєвропейської позиції посилився після того, як у березні 2022 року Грузія подала заявку на членство в ЄС разом із Україною та Молдовою. Попри впевненість лідерів ГМ у тому, що Грузія заслуговує на статус кандидата, 23 червня 2022 року висновком Європейської комісії Грузії було надано «європейську перспективу» з дванадцятьма пріоритетними рекомендаціями, які потрібно виконати для подальшого шляху до вступу.
У пошуках цапа-відбувайла ГМ заздалегідь поставила під сумнів результат, поширюючи різні неправдиві наративи та конспірологічні теорії. До них належать голослівні твердження про те, що опозиційні діячі й організації громадянського суспільства активно виступали проти кандидатури Грузії в ЄС, а також заяви про те, що Грузія краще підготовлена до вступу в ЄС, ніж Україна та Молдова, що робить її більш гідною кандидатурою. Представники ГМ також вибрали мішенню деяких європейських посадовців та установи. Наприклад, Європейська народна партія (ЄНП) звинувачувалась у перешкоджанні інтеграції Грузії в ЄС. Декілька членів Європейського парламенту виділялися за їхню критичну позицію та звинувачувались у «нападі на уряд, обраний народом», і «агресивному втручанні» у внутрішні справи Грузії.
Напередодні рішення Європейської Ради про надання Грузії європейської перспективи лідери ГМ намагалися применшити значення статусу кандидата, представляючи його важливим, але зрештою символічним. Тодішній прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі навіть намагався чинити тиск на ЄС, пообіцявши «підняти завісу й розповісти про все своєму народу», якщо рішення ЄС про статус кандидата для Грузії буде «несправедливим» і «образливим для його країни та народу».
Після рішення Європейської Ради офіційні особи ГМ ще більше посилили свою антиєвропейську риторику, цілком підхопивши вже відомий наратив про те, що європейська інтеграція Грузії буде досягнута ціною введення санкцій проти Росії та вступу у війну. Вони стверджували, що Грузію «карають» за те, що вона не підкоряється вимогам Заходу щодо військового протистояння Росії.
Розкол «Грузинської мрії»
Незабаром після того, як ЄС надав Грузії «європейську перспективу», а не статус кандидата, кілька членів парламенту від «Грузинської мрії» вийшли з партії, заявивши, що хочуть «більш відкрито інформувати громадськість» про те, що насправді стоїть за рішенням ЄС. Ці депутати розпочали активну кампанію проти ЄС та США, пропагуючи антизахідні наративи, згідно з якими Грузія не отримає статусу кандидата, якщо не вступить у війну або не введе санкції проти Росії. Ці депутати сформували громадський рух «Сила народу», заявивши, що «захищатимуть» репутацію західних інститутів у Грузії за допомогою викриття реальних владних структур, які їх контролюють.
Однак на практиці вони відкрито критикували США та ЄС, атакуючи їхні представництва в Грузії, а також європейських та американських чиновників. Наприклад, після того як посольство США розкритикувало закон про стеження, «Сила народу» звинуватила його у використанні «агентів» на території країни для розпалювання заворушень, поглиблення поляризації населення та підштовхування до зміни уряду, що відкрило би другий фронт проти Росії. Хоча «Сила народу» особливо активно виступала проти США, вона також часто нападала на інститути ЄС, особливо у відповідь на критику ЄС на адресу грузинського уряду. По суті, «Сила народу» служила критиком західних партнерів Грузії, дозволяючи керівній партії ГМ підтримувати свою, здавалося б, прозахідну та проєвропейську риторику.
Закон про «іноагентів»
У 2023 році «Сила народу» ініціювала законопроєкт про «іноагентів», спрямований проти організацій громадянського суспільства в Грузії, який нагадує аналогічний російський закон. Незважаючи на широку місцеву й міжнародну критику, а також велику хвилю громадських протестів, керівна партія просувала цей законопроєкт, наголошуючи на його нібито перевагах.
Це законодавче просування супроводжувалося кампанією брехні про громадянське суспільство та ЗМІ Грузії, які вказували на недоліки уряду. Звинувачення поширилися на Захід. У відповідь на критику закону про «іноагентів» представник «Сили народу» звинуватив західних союзників у «таємній окупації Грузії».
Хоча 2023 року, після широкого громадського резонансу й масових протестів, парламент Грузії зняв законопроєкт про «іноагентів» з розгляду в другому читанні, словесні нападки на ОГС, урядових спостерігачів, фахівців із перевірки фактів, журналістів-розслідувачів та інших критиків уряду не припинялися. Іраклій Кобахідзе, тодішній лідер ГМ, зневажливо відгукнувся про протести проти закону, стверджуючи, що ці мітинги наслідували ідеологію «ліберального фашизму». Згодом рух «Сила народу» повторював ці твердження, назвавши Захід «партією глобальної війни» та звинувативши його у фінансуванні «ліберального фашизму» в Грузії через різні офіційні інститути США та ЄС.
Повернення статусу кандидата
Пропагандистський наратив ГМ про те, що Грузія значно випереджає Україну й Молдову та більше заслуговує на статус кандидата в ЄС, посилився у 2023 році, коли наближався черговий момент ухвалення рішення щодо схвалення статусу кандидата на вступ до ЄС для Грузії. Представники ГМ почали невтомно звинувачувати ЄС у різних актах несправедливості, стверджуючи, що процес членства не ґрунтується на досягненнях і що ЄС дотримується подвійних стандартів. Наприклад, тодішній прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі заявив, що ЄС припуститься помилки, відмовивши Грузії в статусі кандидата, а тодішній голова ГМ Кобахідзе стверджував, що негативне рішення поглибить поляризацію в країні.
Додаткові наративи ГМ превентивно звинувачували «партію глобальної війни». У той час як уряд Грузії стверджував, що працював над виконанням 12 пріоритетних рекомендацій, визначених Європейською комісією, ГМ продовжувала наполягати на тому, що «партія глобальної війни» ще може спробувати завадити Грузії отримати статус кандидата, намагаючись у такий спосіб ухилитися від відповідальності за будь-які потенційні негативні результати країни.
Поки ГМ шукала превентивні виправдання, влада посилила риторику. Служба державної безпеки Грузії у своїй заяві звинуватила «певну групу людей усередині та за межами Грузії» в нібито змові для того, щоб розпалити дестабілізацію та цивільні заворушення, маючи за кінцеву мету «насильницьке повалення влади». Служба держбезпеки окремо зазначила, що ця змова активізується у зв’язку з рішенням про надання Грузії статусу кандидата на вступ до ЄС, і заявила, що її реалізація координується та фінансується «іноземними державами».
Незабаром Служба держбезпеки зробила ще одну заяву, у якій розкрила додаткові подробиці нібито змови. Служба держбезпеки стверджувала, що три сербських інструктори, які прибули до Грузії в межах програми, фінансованої Агентством США з міжнародного розвитку (АМР США), активно працювали над вербуванням і навчанням активістів для організації насильницького повалення влади. Вони підкреслили, що ці інструктори були пов’язані із Центром прикладних ненасильницьких дій і стратегій (Centre for Applied Non-Violent Actions and Strategies, CANVAS), повторивши попередні твердження про те, що CANVAS готував молодіжні групи до «революційного сценарію», який нібито мав розгорнутися в період із жовтня до грудня 2023 року.
Ці «викриття» Служби держбезпеки викликали реакцію з боку ГМ, керівництво якої посилило цю інформацію. На заході, організованому (інтернет-інформагентством) Indigo за підтримки фонду імені Фрідріха Еберта, члени керівної партії заявили, що організації громадянського суспільства, які фінансуються Заходом, планують «революційні процеси» в Грузії та що ці суб’єкти запобігли ухваленню закону про «іноагентів» у березні 2023 року для того, щоб приховати свої плани. Захід звинуватили у фінансуванні радикалізму й революційного сценарію.
Проте навіть після того, як у грудні 2023 року ЄС надав Грузії статус кандидата, ГМ продовжувала дотримуватися своєї антизахідної та антиєвропейської риторики.
Іноагенти 2.0
Незважаючи на різку критику законопроєкту про «іноагентів» у 2023 році, усупереч своїм обіцянкам не відновлювати його, ГМ знову внесла цей закон на розгляд у квітні 2024 року, супроводжуючи його заявою із жорсткими нападками на грузинські ОГС, звинувачуючи їх у прагненні до зміни режиму та втягуванні у війну з Росією й вимагаючи прозорості їхнього іноземного фінансування. ГМ також звинуватила Європейський фонд за демократію (ЄФД) у нібито втручанні у вибори 2024 року.
Повторне внесення законопроєкту викликало посилену критику на місцевому та міжнародному рівнях, а підтримка Кремля зміцнила позицію ГМ. Антизахідна риторика з боку представників ГМ посилилася, — зокрема, колишній прем’єр-міністр Грузії та мультимільярдер Бідзіна Іванішвілі звинуватив так звану західну «партію глобальної війни» у втручанні в справи Грузії та прагненні підірвати суверенітет країни за допомогою ОГС. У відповідь на протести проти закону ГМ провела проурядовий мітинг, на якому Іванішвілі звинуватив Захід у ставленні до Грузії та України як до «гарматного м’яса» та засудив західні розвідки за втручання в грузинську політику.
Представники ГМ також відкинули резолюцію Європейського парламенту, яка засуджує закон, а спікер Шалва Папуашвілі назвав її безглуздою та образливою, згодом його підтримали прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе та інші лідери ГМ. Генеральний секретар ГМ Каха Каладзе назвав резолюцію «ганебною макулатурою», а віцепрем’єр Тея Цулукіані припустила, що документ покликаний покарати Грузію за її незалежність.
Після того як у листі відомих депутатів Європейського парламенту Верховний представник ЄС Жозеп Боррель закликав розглянути питання про призупинення для Грузії статусу кандидата на вступ до ЄС через жорстоке придушення протестів проти закону про «іноагентів», лідери ГМ розкритикували авторитет депутатів Європейського парламенту. Спікер Папуашвілі заявив, що ризику призупинення статусу немає, поставивши під сумнів наміри депутатів Європейського парламенту та назвавши їх прихильниками Єдиного національного руху (ЄНР), а Мака Бочорішвілі звинуватила їх у спробі підбурювання до протестів.
Представники керівної партії та їхні союзники також обмовляли різних європейських чиновників після їхньої участі в акції протесту проти закону в Тбілісі. Вони засудили їхню присутність на акції протесту як неприпустиме втручання на підтримку опозиції. Деякі представники назвали присутність дипломатів ЄС та інших політиків на акції протесту ще одним доказом зовнішньої участі в «революції» та грубого втручання у внутрішні справи країни, що служить процесу «майданізації» для посилення «внутрішньої радикальної опозиції». В інших наративах європейські чиновники були представлені агентами «партії глобальної війни».
Ключовий пропагандистський наратив, який використовувала керівна партія та її союзники у зв’язку з ухваленням скандального закону про «іноагентів», звинувачував ЄС та інші західні країни в подвійних стандартах, оскільки вони нібито мають аналогічні закони або перебувають у процесі їх ухвалення. Представники ГМ також критикували рішення ЄС призупинити частину військової підтримки Грузії, уважаючи його шкідливим для інтересів Заходу політичним кроком, спрямованим на підрив грузинського уряду.
Вибори 2024 року
Попри заяви представників ГМ про те, що уряд ніколи не поширював дезінформацію проти ЄС чи США та не звинувачував їх у спробах відкрити другий фронт, загальні вибори, призначені на 26 жовтня 2024 року, посприяли подальшому посиленню постійної антизахідної риторики з боку ГМ.
Засновник ГМ Бідзіна Іванішвілі розпочав кампанію з нових попереджень і залякувань так званою «партією глобальної війни» — силою, яка нібито прагне втягнути Грузію в конфлікт із Росією. Він назвав опозиційні групи, зокрема ЄНР, та ОГС агентами цієї сили, стверджуючи, що вони діють під впливом іноземних представників, які прагнуть спричинити заворушення й повернути ЄНР до влади. Іванішвілі охарактеризував майбутні вибори як «референдум» про мир і війну, позиціонуючи «Грузинську мрію» як єдиного справжнього гаранта миру, звинувачуючи опозиційні партії в сприянні зовнішнім інтересам. У своїх виступах він обіцяв, що ГМ переможе ці «войовничі» сили, які, за його твердженням, уже багато років намагаються спровокувати конфлікт у Грузії. Іванішвілі наголосив, що «партія глобальної війни» має значний вплив на американські та європейські бюрократії й діє проти національних інтересів Грузії під виглядом підтримки ЄС та США.
Попри ворожу риторику, Іванішвілі фактично намагався діяти обережно: він стверджував, що «Грузинська мрія» прагне захищати репутацію західних союзників Грузії, тоді як деякі представники адміністрацій США та ЄС нібито намагаються здійснити зміну режиму в країні. Замість прямо звинуватити ЄС та США, він поклав відповідальність на так звану «партію глобальної війни», яка контролює ці адміністрації.
Антизахідна пропаганда стала головною тактикою ГМ та її союзників із «Сили народу», лідери якої неодноразово звинувачували західних союзників у втручанні у внутрішні справи Грузії. Представники партії стверджували, що іноземні діячі мали намір вплинути на виборчий процес, фінансувати опозиційну кампанію незаконними коштами, планували делегітимізувати результати виборів і спробувати організувати переворот, щоб установити підконтрольний уряд, який підтримав би військову конфронтацію з Росією. У різкому зверненні до виборців ГМ представила вибори як дилему між миром і війною, «ліберальним фашизмом» і традиційними цінностями, національною незалежністю та іноземним контролем, а також між темним минулим Грузії та світлим європейським майбутнім. Партія натякала, що поразка ГМ передасть Грузію до рук іноземних держав, а це призведе до війни.
Від початку виборчої кампанії представники ГМ також активізували зусилля з дискредитації міжнародних організацій і спостерігачів за виборами, звинувачуючи їх у підтримці опозиції та втручанні у вибори. Прокремлівські ЗМІ наслідували мінливу риторику ГМ.
Поступовий відхід «Грузинської мрії» від проєвропейської позиції та зміна тону щодо ЄС створили міцне підґрунтя для просування прокремлівських голосів у Грузії. Прокремлівські ЗМІ й діячі особливо активно розпалювали антиєвропейські настрої та поширювали антиєвропейські послання навколо таких важливих подій, як рішення щодо процесу інтеграції Грузії до ЄС.
Відкладений статус кандидата
Від моменту подання Грузією заявки на вступ до ЄС прокремлівські джерела постійно намагалися підірвати європейську інтеграцію країни, ставлячи під сумнів перспективи членства Грузії, знецінюючи статус кандидата й атакуючи посадовців ЄС і депутатів Європейського парламенту, які критикують дії ГМ.
Одне з найпоширеніших прокремлівських гасел, особливо до того, як Грузія набула статусу кандидата, спрямовувалося на применшення його значення, стверджуючи, що цей статус суто символічний і не дає Грузії жодних суттєвих переваг. Деякі наративи містили твердження, що отримання статусу кандидата накладе на Грузію новий тягар і зобов’язання без двосторонньої співпраці з ЄС.
Крім того, прокремлівські джерела висловлювали побоювання, що Грузія ніколи не стане членом ЄС. Різні відкрито прокремлівські діячі також просували ідею про те, що членство в ЄС вимагатиме від Грузії легалізації «одностатевих шлюбів» і що в ширшому розумінні воно означатиме відмову від грузинської ідентичності, традиційних цінностей і православ’я, представляючи прагнення до інтеграції в ЄС як акт зради «справжньої грузинської сутності».
Після рішення ЄС у червні 2022 року надати Грузії європейську перспективу (а не статус кандидата в члени) деякі прокремлівські джерела звинуватили опозицію в тому, що вона працює проти статусу кандидата на вступ до ЄС у власних інтересах, представивши саме це як причину рішення ЄС. Вони навіть припустили, що опозиція прагне спровокувати в країні рух, подібний до Майдану. Рішення ЄС спричинило нову хвилю антиєвропейської риторики прокремлівських джерел, які повторювали ключові пропагандистські заяви, раніше озвучені керівною партією ГМ.
Ще у 2022 році прокремлівські джерела активно просували ідею про те, що різні зовнішні та внутрішні сили чинять тиск на Грузію, щоб відкрити «другий фронт» проти Росії. Відповідно до цих наративів, Захід розглядає Грузію як стратегічний інструмент протистояння Росії та служіння інтересам США та Європи. Начебто США прагнуть створити вічну «гарячу точку» на південному кордоні Росії. Аналогічні твердження, пов’язані з отриманням Грузією статусу кандидата на вступ до ЄС, наводили на думку, що, хоча Захід прямо не закликає до війни, він передбачає, що відкриття другого фронту необхідне для отримання статусу кандидата в члени Союзу. Інші наративи містили твердження, що західна підтримка насамперед полягала у фінансуванні протестів і заворушень у Грузії, зрештою підштовхуючи країну до конфлікту й потенційно наводячи її на шлях України.
Закон про «іноагентів»
Прокремлівські джерела рішуче підтримали публічні нападки ГМ на ОГС у Грузії після ухвалення спірного закону про «іноагентів». Їхньою метою було дискредитувати ОГС, зобразивши їх інструментами західного впливу. Деякі стверджували, що ОГС часто служать іноземним спецслужбам, збирають інформацію та працюють проти інтересів Грузії, зараховуючи їх до іноземних агентів, які отримують фінансову підтримку в обмін на підрив усередині країни.
Інші стверджували, що багато які з ОГС дотримуються конкретних партійних програм, зокрема програм «Єдиного національного руху» (ЄНР). Примітно, що деякі прокремлівські діячі виступали за ухвалення більш жорсткої версії закону про «іноагентів», закликаючи до кримінального покарання та цілковитої заборони іноземного фінансування ОГС і ЗМІ.
Після візиту до Грузії Верховного представника Жозепа Борреля у вересні 2023 року ці джерела посилили заяви про те, що США та ЄС активно готують заворушення в Грузії, стверджуючи: відмова в статусі кандидата буде використана для дестабілізації, яка закладе основу для перевороту — «кольорової революції», організованої західними силами. Вони стверджували, що візит Борреля був спрямований на заохочення та згуртування опозиційних сил для мобілізації протестів наприкінці того ж року.
Статус кандидата
Після того як у грудні 2023 року Грузія отримала статус кандидата, у 2024 році прокремлівські джерела продовжили свої зусилля з дискредитації ЄС, представляючи статус кандидата лише символічним і розпалюючи скептичне ставлення до Союзу. Вони відродили наративи про те, що єдиним відчутним результатом статусу кандидата на вступ до ЄС стало збільшення фінансування ОГС, які чинили тиск на уряд, не приносячи реальної користі грузинським громадянам. Вони також стверджували, що рекомендації ЄС спрямовані на те, щоб поставити Грузію під контроль Заходу, представляючи ЄС як «фашистську» силу, яка протистоїть Богові та православній церкві.
Деякі прокремлівські наративи дуже критикували ГМ та уряд. Ультраконсервативний ультраправий телеканал «Альт-Інфо» навіть інтерпретував поїздку прем’єр-міністра Іраклія Кобахідзе до Брюсселя як ознаку «угоди» з ЄС, стверджуючи, що уряд, який представляє ГМ, погодився пом’якшити свою антиєвропейську риторику й розглянути можливість створення коаліційного уряду, який відповідатиме інтересам Заходу. У межах цієї нібито угоди ЄС утримається від нападів на Бідзіну Іванішвілі, натомість зосередившись на консервативних групах у Грузії.
Однак наступні дії ГМ невдовзі призвели до зміни прокремлівських наративів на проурядову риторику. Спочатку ГМ оголосила про проєкт конституційного закону проти «пропаганди ЛГБТІ», а потім знову представила спірний законопроєкт про «іноагентів», хоч і під новою назвою. Прокремлівські джерела не лише схвалювали ці кроки, а й обіцяли захищати закон про «анти-ЛГБТІ-пропаганду» силою. Вони також обстоювали необхідність «прозорості» іноземного фінансування та просували закон про «іноагентів» як засіб для зміцнення національного суверенітету. Вони повторювали заяви уряду про те, що цей закон необхідний для забезпечення прозорості, і викривали організації громадянського суспільства як «іноагентів». Ці наративи також містили твердження, що аналогічні закони є в західних країнах, на противагу критиці, яка називала цей законопроєкт «проросійським». Таке подання інформації цілком збігалося з проурядовою риторикою в Грузії.
Вибори 2024 року
Напередодні парламентських виборів 26 жовтня прокремлівські джерела почали повторювати риторику керівної партії. Вони стверджували, що Захід, включно з ЄС, намагатиметься делегітимізувати вибори, представивши їх сфальсифікованими, щоб спровокувати революційні сценарії та повалити чинний уряд. Ці наративи просували ідею про те, що Грузія перебуває на порозі «кольорової революції», подібної до українського Майдану, і стверджували, що політика Заходу спрямована на дестабілізацію всього пострадянського регіону, зокрема Південного Кавказу, через перетворення його на антиросійський фронт.
Згідно із цим наративом, Захід прагне замінити партію «Грузинська мрія» прозахідною елітою, готовою до конфлікту з Росією, активно підтримуючи антиурядові протести й рухи через місцеві ОГС і союзні групи. Прокремлівські джерела також стверджували, що тільки Росія та Володимир Путін можуть запобігти запланованому перевороту в Грузії.
Ці інформаційні агентства продовжували ставити під сумнів перспективи членства Грузії в ЄС, закликаючи до переоцінювання курсу країни. Вони стверджували: ЄС контролюється «партією глобальної війни» та «глибинною державою», які є ворожими до національних інтересів Грузії, а тому членство в ЄС несумісне з інтересами країни. У межах цього наративу ЗМІ критикували статтю конституції, що підтверджує європейські та євроатлантичні прагнення Грузії, і виступали за її виключення.
Отже, інформаційне середовище в Грузії залишається суперечливим, а прокремлівський дискурс і політика «Грузинської мрії» сходяться у використанні антиєвропейських / антизахідних дезінформаційних наративів, кількість яких зростає. Не дозволяйте ввести себе в оману!
Відвідано 744 рази, 2 відвідувачі сьогодні
