Грузія: наступна кольорова революція?
На початку цього місяця, а саме 1 серпня, у Грузії набув чинності суперечливий закон «Про прозорість іноземного впливу». Цим законом передбачено невиправдано жорсткий контроль над цивільними групами, які одержують понад 20 % свого фінансування з-за кордону, називаючи їх «організаціями, які реалізують інтереси іноземної держави». До них належать місцеві організації громадянського суспільства й засоби масової інформації. До таких організацій застосовують обтяжливі та непропорційні вимоги щодо звітності, а за їхнє недотримання передбачено санкції. Значні повноваження щодо проведення перевірок, надані державним органам, мають стримувальний ефект, потенційно придушуючи й ліквідовуючи організації, які критикують уряд. Детальнішу інформацію представлено тут.
Від протестів до прийняття
Схожий законопроєкт було відкликано минулого року після масових протестів; противники закону зазначили, що його розроблено на зразок аналогічного законодавства, прийнятого в Росії у 2012 році, і може бути використано для придушення громадських організацій.
Коли уряд Грузії знову вніс законопроєкт у квітні 2024 року, порушивши свою обіцянку більше не вносити такі законопроєкти, це викликало нові масові протести, які стали наймасштабнішими в країні з моменту здобуття незалежності від Радянського Союзу в 1991 році. Парламентська процедура супроводжувалася сутичками в національному парламенті. Союзники Грузії також попередили, що закон придушить важко здобуті свободи й ускладнить шлях країни до членства в Європейському Союзі.
У відповідь правляча коаліція «Грузинська мрія» розпочала скоординовану кампанію з дискредитації місцевих цивільних діячів, ЗМІ і донорів, які їх підтримують, — насамперед ідеться про США й ЄС. Це ознаменувало очевидний поворотний момент у напрямку активнішого ухвалення антиєвропейської та антизахідної риторики.
Антиєвропейська й антизахідна риторика
Із моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року грузинський уряд прагнув створити збалансований імідж, що поєднує в собі прозахідну позицію та відсутність відкритого антикремлівського настрою. Опозиційні партії неодноразово критикували «Грузинську мрію» за надмірну близькість до Кремля. Проте з огляду на розбіжності щодо закону про іноагентів, які спалахнули у 2023 році й знову виникли цієї весни, цей баланс, вочевидь, порушився. Звісно, зважаючи на напружену та поляризовану політичну обстановку в Грузії напередодні парламентських виборів у жовтні наступного року, правляча партія схильна до певної нервозності.
Чиновники «Грузинської мрії» та проурядові експерти тепер, схоже, ухвалюють спільні тези Кремля, щоб дискредитувати ЄС і ті громадянські й політичні сили в Грузії, які хочуть зберегти проєвропейський курс країни. Є «переконливі докази того, що урядовці поширюють дезінформацію та пропаганду для дискредитації організацій громадянського суспільства, ЗМІ й опозиції», — заявила громадська активістка Ніно Долідзе в інтерв’ю EUvsDisinfo.
Чиновники й коментатори почали звинувачувати ЄС у намаганні дестабілізувати країну за програмою «зміни режиму». Вони паплюжили протестувальників, заявляючи, що ними керували з-за кордону, щоб спровокувати «кольорову революцію» в Грузії. Деякі інформагентства спробували припустити, що протести організувало посольство США в Тбілісі. Рух «Сила народу», близький союзник «Грузинської мрії», назвав європейських дипломатів інструментами «партії глобальної війни», які намагаються ініціювати процес «майданізації» в Грузії та втягнути країну у війну Росії проти України. Стверджувалося, що це послужить відкриттю «другого фронту» у війні Заходу проти Росії. Подібні заяви про «другий фронт» і «кольорові революції» вже давно стали улюбленими наративами Кремля для дискредитації зовнішньої політики ЄС.
«Майданізація»
Яскравим прикладом таких наративів є POSTV, відомий проурядовий пропагандистський канал, який випустив серію документальних фільмів, спрямованих на дискредитацію протестів і зведення наклепів на їхніх учасників, зокрема громадських активістів, молодіжні групи й неурядові організації. У цих фільмах було висловлене припущення, що протести було організовано з-за кордону, пропагуючи ідею про те, що західні держави виступають проти закону про іноземний вплив, щоб приховати своє таємне фінансування різних груп у Грузії. Кінцева мета? Дестабілізувати країну й повалити демократичний уряд — сценарій Євромайдану.
«Розбещений Захід»
Проурядові інформагентства в Грузії й інших країнах з ентузіазмом підхопили та посилили обурення чиновників і коментаторів «Грузинської мрії». За словами Долідзе: «раніше дезінформація була переважно внутрішньою, але з минулого року маніпулятивні мережі, із якими ми зіткнулися, походили не з Грузії, а з Росії».
Посилюючи послання «Грузинської мрії», проурядові ЗМІ додали звичні дезінформаційні наративи Кремля, зокрема стверджуючи, що Захід є «розбещеним» і що ЄС прагне нав’язати власні декадентські цінності здоровішим, більш традиційним суспільствам. Вони стверджували, що ЄС просуває пропаганду ЛГБТКІ+ у Грузії та чинить тиск на уряд, вимагаючи нормалізувати гомосексуальність і легалізувати одностатеві шлюби. Вони також стверджували, що членство в ЄС змусить Грузію змиритися з «розбещеністю».
ЄС став особливою мішенню такої дезінформації після того, як Верховний представник Жозеп Боррель і єврокомісар із питань сусідства й розширення Олівер Варгеї попередили, що законопроєкт не відповідає стандартам ЄС, а також ускладнить шлях Грузії до ЄС. Згодом ЄС призупинив виділення 30 мільйонів євро на підтримку Сил оборони Грузії й оголосив, що «перегляне пряму допомогу уряду, водночас забезпечуючи постійну підтримку громадянського суспільства та незалежних ЗМІ у країні». Окрім того, ЄС охарактеризував поточний курс дій грузинської влади як такий, що ставить під загрозу шлях Грузії до ЄС і фактично веде до «зупинки» процесу вступу. Попри заяви представників «Грузинської мрії», закон про «прозорість іноземного впливу» насправді відштовхнув Грузію від ЄС ще більше, ніж до його ухвалення.
Ми бачили, як швидко можуть змінюватися повідомлення в ЗМІ у відповідь на політичні події. Що стосується Грузії, то це вочевидь було справою рук чиновників і проурядових коментаторів. Заради блага грузинського народу слід повернутися до менш конфронтаційних і більш конструктивних наративів.
