У кремлівському Задзеркаллі

Відірваність Кремля від реальності та неспроможність дивитися на себе у дзеркало стали останніми аргументами на користь вступу Фінляндії та Швеції до НАТО.

Нічим не обґрунтоване та незаконне військове вторгнення Росії в Україну, яке відбулося 24 лютого (майже рівно через вісім років після незаконної окупації Росією Криму), практично не завуальовані набіги на чужу територію та створення держав-маріонеток у Донбасі — все це поклало початок інтенсивним публічним обговоренням питання національної безпеки у Фінляндії та Швеції.

Військове вторгнення Росії, яке президент Фінляндії Нійністе назвав моментом, коли злетіли маски, оголивши холодне обличчя війни, призвело до історичних змін: 18 травня Фінляндія та Швеція, які раніше не перебували в жодних військових блоках, разом подали заявки на вступ до НАТО.

Поштовхом для цих двох скандинавських країн стало не лише повне ігнорування Кремлем міжнародного права та суверенітету сусідніх держав, а й геноцидальний характер ведення бойових дій Росії в Україні. Гельсінкі та Стокгольм змінили свої плани, зокрема, через імперські амбіції та колоніальні настрої, що чітко озвучуються кремлівськими колами у формі мови ненависті стосовно України та українців, а також Заходу в цілому й наших давніх цінностей.

Знову ж таки, як висловився президент Нійністе, Кремлю варто уважно подивитись у дзеркало, щоб знайти справжнього винуватця зміни курсу двох скандинавських країн. Проте чесний самоаналіз — це величезна рідкість у перегорнутому світі кремлівського «Задзеркалля», де у дзеркалах відбиваються лише образи уявної колишньої величі Кремля.

У перекрученому прокремлівському світі дезінформації такі країни, як Фінляндія та Швеція, не можуть виявляти свій справжній суверенітет і виконувати волю суспільства, вступаючи до НАТО; ними завжди керує та приймає рішення хтось інший. У цьому уявному світі вступ до альянсу веде до втрати суверенітету. Наратив про втрату суверенітету звучить особливо непереконливо, адже важко уявити, щоб підпорядкування оголошеної Росією сфери впливу забезпечило б реальний суверенітет для місцевих жителів.

Ще один приклад повного нерозуміння того, що собою являють громадськість та особи, які приймають рішення у скандинавських країнах, а також ще одна причина для вступу до НАТО — це погрози російських офіційних осіб застосувати військову силу проти Фінляндії та Швеції, якщо ті намагатимуться вступити до НАТО.

Нарешті, поки Путін намагався принизити роль і значення рішень Фінляндії та Швеції в галузі політики безпеки, зображуючи напускну байдужість, Шойгу через кілька днів заявив про створення у відповідь нових військових формувань у західному регіоні Росії. При цьому Шойгу не уточнив, чи ці формування прийдуть на зміну знищеним в Україні.

Керівництво авторитарних країн з імперськими амбіціями та непереборними колоніальними настроями, таких як Росія, побоюється, що суверенні держави висловлюватимуть свою волю за підтримки своїх вільних і добре обізнаних громадян. В якості прикладу таких побоювань можна навести не лише реакцію кремлівського пропагандистського апарату на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, а й неприкрите варварське ставлення Росії до таких країн, як Україна (зараз) та Грузія (у минулому).

Поки Фінляндія та Швеція продовжують процес вступу до НАТО, а Україна взяла курс на повернення до свого справжнього історичного дому в європейській родині народів, нам слід очікувати як нових словесних нападів, так і відвертої агресії Кремля. Це продовжуватиметься доти, доки Кремль не піде на малоймовірний крок — не подивиться уважно у дзеркало та не почне чесно оцінювати свої злочини в минулому та в сьогоденні.