Російські комікси — ще один вид зброї, що застосовується у війні проти України
Євген Головченко, експерт із російської політичної комунікації, розповів EUvsDisinfo про власні дослідження, російські комікси, серії «Одного разу», що публікуються на каналі «Рибар», а також про те, як прославляння російської війни є одним із елементів всебічної, всеосяжної пропагандистської кампанії. Крім того, він поділився тим, як за межами Росії успішно протистоять дезінформації та маніпуляціям.
Що стало головною темою Вашого дослідження?
Я — доцент кафедри політології Копенгагенського університету й Копенгагенського центру соціальних досліджень, де проводжу дослідження в галузі політичної комунікації та міжнародних відносин. У 2020 році я захистив докторську дисертацію на тему прокремлівської дезінформації в соціальних мережах, у якій, з-поміж іншого, вивчав, як російська дезінформація поширюється в соціальних мережах, масштаби її розповсюдження та як їй протидіють у соціальних мережах.
Як комікси стали засобом дезінформації?
Я вважаю, що дедалі очевиднішим стає той факт, що Росія поширює пропаганду та дезінформацію не лише на державному телебаченні чи більш традиційних каналах соціальних мереж. Вони тестують різноманітні майданчики й культурні продукти. Серед них — комікси та карикатури. За останні декілька років ми побачили чимало нових серій коміксів, які насправді пропагують російську державу й воєнні дії Росії.
Про які комікси йдеться та хто є їхніми творцями?
Є величезна кількість таких продуктів. Деякі з них є творінням російської держави, тоді як інших продюсують російські недержавні діячі, що доволі тісно пов’язані з російською державою. Дуже цікавим прикладом є комікс під авторством «Рибаря» — відносно відомого російського Telegram-каналу з понад мільйоном підписників, на якому публікують новини про війну. Він також виконує функції аналітичного центру й називає себе суб’єктом, який захищає інтереси Росії на «інформаційному фронті», маючи на увазі інформаційну війну із Заходом. Звісно, «Рибар» зображує Росію в так званий «правильний спосіб».
На перший погляд, канал функціонує як спрямована знизу вгору ініціатива людей, що намагаються пізнати війну й говорити про неї, водночас перебуваючи в тісних і симбіотичних відносинах із російською державою. «Рибар» пропагує воєнні дії Росії, а натомість отримує пряму чи опосередковану підтримку від Міністерства оборони Росії. Контент також розповсюджують різноманітні суб’єкти, пов’язані з російською державою.
«Рибар» — аналітичний центр, який став творцем пропагандистських коміксів?
Саме так. «Рибар» підготував власний аналіз війни, і саме це зробило його часто цитованим у світових і навіть західних ЗМІ. З іншого боку, вони також виготовляють пропагандистський контент, що сприяє воєнним діям Росії. Ці комікси або серії коміксів — одні з їхніх продуктів. [Комікси публікуються російською мовою, а «Рибар» також доступний англійською задля охоплення більш широкої аудиторії.]
[Більш докладну інформацію про джерела каналу «Рибар» та їхні недавні кампанії, зокрема діяльність, пов’язану з виборами в США, подано тут.]
Чи відкрито вони говорять про те, хто фінансує їхню роботу?
Так, у певному сенсі. Якщо ви читали комікси, то зазвичай бачили, що їх спонсорує якийсь фонд. Якщо уважніше придивитися до цього фонду, можна помітити, що його часто підтримують різні російські держструктури, як-от Міністерство оборони Росії. Іноді там просто зазначено, що у створенні цієї продукції їм «допомагає» Міністерство. Тому вони відносно відкрито розповідають про співпрацю з російською державою, звісно, не розкриваючи механізму цих дій.
Який зміст і хто є героями / головними персонажами?
Серії коміксів «Одного разу», які поширює російський Telegram-канал / аналітичний центр «Рибар», насправді є воєнними історіями про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Це зображення російських солдатів як хоробрих героїв, які борються за свою країну та справедливість, а не за гроші. На відміну від українських солдатів, яких у цих коміксах паплюжать, зображуючи як слабких, боягузливих і контрольованих Заходом. Україна представлена як фейкова чи неповноцінна країна.
В одній із серій зображено українських солдатів, які буквально кажуть, що борються за можливість жити за кордоном, а саме в США. Це очевидна пропаганда, покликана спотворити реальність, видаючи російських солдатів за героїв, що захищають мирних жителів, а українських — за злочинців, які загрожують їм.
Зазвичай персонажі досить передбачувані. Творці коміксів практично ніколи не розкривають подробиць життя жодного персонажа. Проте головна ідея полягає в тому, що Росія перебуває на боці добра, а Україна / Захід — на боці зла. Цей погляд, швидше за все, матиме підтримку значної частини російської аудиторії.
Якщо ми ознайомимося з різними опитуваннями щодо того, у що насправді вірять росіяни, то побачимо: багато людей підтримують війну та вважають позицію Росії правильною. Ці комікси розраховано на тих, хто й так підтримує війну, а також намагається популяризувати армію та воєнні дії Росії.
Чи можете Ви описати один комікс або епізод, який справив на Вас особливе враження?
У серії «Одного разу» одна зі сцен присвячена мирним жителям, які перебувають у зоні бойових дій в Україні. Жінки, які ховаються у власних оселях, щасливі, що поблизу немає українських солдатів, і розмірковують, чи варто їм залишити зону бойових дій задля власної безпеки. У наступній сцені ми бачимо, як українські солдати в’їжджають на своїх бойових машинах, а також українського солдата, який входить до будинку цих цивільних жінок. Нам відверто натякають, що цей український солдат хоче вчинити акти сексуального насильства щодо мирних жителів. Жінки тікають від цього «злого українського солдата», але, коли вони їдуть цивільною машиною, на них нападають інші українські солдати. Потім у небі раптово з’являється російський гелікоптер, що намагається «героїчно» врятувати мирних жителів від «злих українських солдатів». У цьому пропагандистському наративі одного з російських льотчиків збивають і є сцена, де він «героїчно» приймає свій останній бій проти українців. У цій сцені він нагадує Чака Норріса, а прихований меседж доволі зрозумілий: російські солдати борються на цій війні, жертвуючи власним життям, щоб захистити мирних жителів від «злих українців».
Як і де поширюють ці комікси в Росії?
Серія коміксів «Одного разу» від «Рибаря» присвячена воєнним історіям і повномасштабному вторгненню. Вони розповсюджують ці комікси на вебсайті «Рибаря». Вони також стверджують, що в розповсюдженні цих коміксів «Рибарю» допомагають інші суб’єкти й організації, пов’язані з російською державою. Повідомляється про те, що російські міністерства розповсюджують подібні комікси в школах або на художніх виставках. Крім того, деякі з цих коміксів і карикатур можна побачити в потягах, що курсують по всій Росії.
Хто є головною цільовою аудиторією?
Якщо звернути увагу на більш помітні кампанії російської пропаганди щодо поширення аналогічних коміксів, то важко оминути увагою повідомлення про їх поширення серед школярів. Однак вони призначені не лише для дітей. Вони призначені також для молоді. Це вкрай важлива деталь, адже серед останніх у Росії є певна підтримка війни й російського режиму. Проте вона не настільки інтенсивна, як серед старших поколінь. Молодь у Росії споживає менше продукції, що надходить від російських федеральних інформагентств, як-от телебачення, радіо й газети. Вони надають перевагу соціальним мережам. Упродовж останніх років російська влада приділяла особливу увагу пропагандистській роботі серед молоді. Задля пропагування воєнних дій Росії вони зосереджують свою діяльність на створенні комп’ютерних ігор, зміні шкільних програм і підручників, а також на позакласних заходах. Це свідчить про те, що ці комікси є частиною більш масштабних кампаній, орієнтованих на молодшу аудиторію.
Чи очікуєте Ви на появу ще більшої кількості коміксів або подібної продукції?
Так. Кампанії російської державної пропаганди за останні декілька років слугують яскравим прикладом того, що уряд готовий фінансувати більше культурної продукції, яка просуває певні теми й напрями, а також є частиною того, що іноді називають «військово-патріотичним вихованням».
Російський уряд відкрито заявляє, що хоче популяризувати культурну продукцію, яка підтримує війну. Найочевидніший приклад — кіноіндустрія, однак вона [також] пропагує виробництво російських ігор та інших культурних продуктів. Пропаганда у формі серій коміксів та аналогічних продуктів, орієнтованих на молодь, — це очевидний наступний крок після фільмів, ігор і попмузики.
Як Ви оцінюєте вплив цих коміксів?
Важко визначити вплив саме цих коміксів на політичні погляди, проте якщо проаналізувати ширші дослідження в сфері політичної комунікації, політичної реклами чи політичних кампаній, то стане зрозуміло, що змінити погляди та ставлення людей за допомогою однієї лише політичної реклами доволі складно. У короткостроковій перспективі простіше звернутися до людей, які вже в щось вірять, щоб змусити їх повірити в це ще більше.
Якщо ми зосередимось виключно на ефекті, який створює одна чи декілька політичних карикатур або серії коміксів, ми пропустимо головне, адже ці продукти — лише краплі в значно більшому океані пропаганди, яка починає своє існування з порога дитячого садка й продовжує його на вулицях за допомогою рекламних щитів, телеканалів, радіо, газет, створення ігор і попкультури. Ми практично нічого не знаємо про наслідки цих масштабних пропагандистських кампаній. Однак якщо ми ознайомимося з результатами опитування про те, у що насправді вірять росіяни та яким є їхнє світобачення, то побачимо, як ці переконання в багатьох випадках резонують із тим, що транслюють федеральні пропагандистські телеканали.
У чому полягає різниця між проведенням окремих кампаній щодо впливу на громадську думку та більш комплексними комунікаційними чи пропагандистськими заходами?
Коли йдеться про пропаганду в західному контексті, люди часто говорять про пропагандистські кампанії як про щось, що має дату початку й дату завершення (наприклад, пропагандистська кампанія задля впливу на думку людей щодо конкретних виборів). Однак якщо ми подивимось на пропаганду в Росії, спрямовану на росіян, то побачимо, що пропагандистські заходи мають більш тотальний характер.
Російська пропаганда не має ні дати початку, ні дати завершення. Її розроблено в більш тривалий і більш загальний спосіб. Вона починається в дитячому садку, де розповідають про Україну, «злий Захід» тощо. Вона продовжується в початковій школі. Вона продовжується на вулицях із рекламними щитами, які пропагують війну й намагаються завербувати молодь до армії. Вона продовжується по радіо. Вона продовжується на телебаченні та навіть у повсякденних розмовах людей. У деяких випадках російська пропаганда спрямована на те, щоб цілковито поглинути особистість і не залишити місця та часу для роздумів, а також для того, щоб засумніватися в достовірності й поставити під сумнів ті повідомлення, які звучали не одне десятиліття.
Наприклад, аналізуючи дослідження пропаганди часів холодної війни, один із ключових авторів теорій пропаганди, Жак Елюль, французький соціолог і філософ, говорив про пропаганду як про загальні громадські кампанії, а не про пропагандистські кампанії. Щоб пропаганда була ефективною, вона має психологічно поглинути людину, переконати її, що вона на правильному боці історії, що війна невдовзі закінчиться, усе гаразд, ворог є поганцем тощо. Це потрібно зробити за допомогою декількох джерел ЗМІ. Власне, це те, що наразі відбувається в Росії.
Зазвичай ми зосереджуємось на кампаніях у соціальних мережах, але це лише один бік медалі. Російська держава намагається розповсюджувати пропаганду не лише практично через усі доступні їй платформи соціальних мереж, але й через усі можливі ЗМІ чи інформагентства в режимі офлайн. Використання соціальних мереж російською державою сьогодні є частиною більш довгострокової тенденції, відповідно до якої російський уряд поступово встановлював контроль над головними традиційними ЗМІ, як-от телебачення та радіо, упродовж 2000-х років. Однак згодом вони усвідомили, що є така річ, як Інтернет, який є альтернативною сферою державним ЗМІ. Тож тепер вони також поступово намагаються встановити контроль над соціальними мережами задля забезпечення цієї тотальності кампаній.
Якими є Ваші головні висновки щодо спроб російських федеральних інформагентств маніпулювати інформаційним простором і хто цьому протистоїть?
Я досліджую поширення прокремлівської дезінформації в соціальних мережах. Порівняно із західними соціальними мережами прокремлівська дезінформація не завжди була такою поширеною, як могло би здатися на перший погляд. Здебільшого в її тенета фактично не потрапляють ті, хто протистоїть дезінформації. Звісно, усе залежить від платформи.
Ще один із головних висновків, які я зробив, полягає в тому, що коли ми подивимося на те, хто стоїть за протидією дезінформації в соціальних мережах, то найчастіше побачимо там недержавних суб’єктів, як-от журналістів і блогерів, які виконують важливу функцію у формуванні того, що є наявним і відсутнім у соціальних мережах.
Чи не могли б Ви навести приклади таких спроб маніпулювання інформаційним простором?
Можна повернутися до початку війни, яка, імовірно, розпочалась у 2014 році із вторгнення Росії в Україну. Однією з перших важливих подій, що ознаменували початок війни, стало збиття цивільного авіалайнера MH-17, який прямував із Нідерландів до Малайзії. Його збили на південному сході України. Ключове питання полягало в тому, хто збив літак? Це була Росія чи Україна? Наразі (на підставі міжнародного розслідування) ми знаємо, що його збили російські сепаратисти. Однак тоді панувала плутанина, а також було багато дезінформації з цього приводу.
Наприклад, поширення дезінформації у Twitter показало, що близько 5–6 % твітів про збиття літака розповсюджували російську державну дезінформацію. Однак на кожен дезінформаційний твіт припадала значно потужніша хвиля контрдезінформації, що містила спростування дезінформації Москви. Ці кампанії значною мірою ґрунтувалися на облікових записах громадян, журналістів, любителів пошуку розвідувальної інформації з відкритих джерел тощо.
Отже, Росія не «всемогутня», а нам не потрібно впадати у відчай і піддаватися дезінформації, адже ми можемо щось зробити з інформаційним маніпулюванням?
Саме так. За основу взято дослідження соціальної мережі Twitter, проведене в той час, коли остання також докладала більше зусиль для боротьби з дезінформацією та неправдивою інформацією на своїй платформі. Дещо важко сказати, як це стосується X після того, як цю платформу викупив Ілон Маск.
Як би Ви оцінили теперішній рівень контролю російської влади над своїм інформаційним простором?
Він дуже великий і дуже глибокий. Російська влада контролює телебачення, яке й досі є важливим джерелом інформації для чималої кількості росіян. Більшість великих телеканалів або контрольовані державою, або лояльні до неї. Вони знищили останні великі незалежні інформагентства, які тепер перебувають у вигнанні за межами Росії, оскільки їм довелося тікати, щоб уникнути ув’язнення.
Тепер Кремль бореться за контроль над Інтернетом як за допомогою законів про цензуру, що можуть карати людей тюремним вироком за протиріччя пропагандистським наративам російської держави, так і через заповнення соціальних мереж, як-от Telegram-каналів та інших платформ соціальних мереж.
До 2022 року в Росії вже існувала доволі переконлива інфраструктура інтернет-цензури. Після повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року російська влада заблокувала Facebook та Instagram, уповільнила роботу Twitter, а тепер намагається уповільнити роботу YouTube. Вони намагаються повторити те, що китайська влада зробила ще декілька років тому. Вони намагаються переманити російську аудиторію з платформ західних соціальних мереж на платформи російських соціальних мереж, які дотримуються російських законів і політики цензури.
Чи є ця спроба заповнити інформаційний простір спробою «інформаційної повені», що витісняє якісний контент?
Однозначно. Якщо повернутися в далекий 2011 рік і раніше, то серед науковців, які стежать за російськими ЗМІ, точилася дискусія про те, що є усталені ЗМІ, які популяризують державу й однозначно не приділяють достатньої кількості етерного часу опозиційним поглядам.
Згодом з’явилися інтернет-інформагентства, які використовувала опозиція для сприяння організації протестів. Російський уряд усвідомлював, що не зможе здобути владу, цензуруючи виключно традиційні ЗМІ, а тому активізував свої зусилля на заповненні інтернет-сфери як фейковими [несправжніми] обліковими записами, так і онлайн-інформагентствами, які використовуються для продержавної дезінформації. Якщо ми говоримо про сьогодення, то в соціальних мережах є сотні каналів, які підтримують уряд і воєнні дії Росії. Над частиною цього процесу працює держава, але інша перебуває під контролем недержавних суб’єктів, які прагнуть підтримати російську державу.
Ознайомтесь із нашими попередніми статтями про російські комп’ютерні ігри тут і тут, про шкільні підручники тут і тут, про історичний ревізіонізм тут, а також про мілітаризацію парадів тут.
