Попереду — світле майбутнє

Грузинський парламент ухвалив суперечливий закон про «іноагентів», що спровокувало масові демонстрації на вулицях Тбілісі. Протестувальники зіткнулися з нелюдською жорстокістю поліції, яка згодом зазнала осуду держав — членів ЄС. Реакція Кремля була, як завжди, передбачуваною: він звинуватив Захід у розпалюванні заворушень і висунув необґрунтовані звинувачення в «подвійних стандартах». Щоб не потрапили в тенета брехні, ознайомтеся з поточною прокремлівською кампанією дезінформації в Грузії тут.

Тим часом у кремлівських землях настала нова ера перспективного майбутнього для всіх, хто присягне на вірність великому вождю. Хоча Велика Вітчизняна війна все ще триває, щоб «денацифікувати» Україну, а агресивні війська НАТО намагаються оточити фортецю Росію, економіка останньої процвітає, а Захід руйнується так швидко, що судді з Польщі з усіх сил біжать до Білорусі, щоб викрити плачевний стан справ на своїй батьківщині. Може здатися, що цей опис походить із паралельної реальності, але саме його поширювачем виступав цього тижня пропагандистський рупор Кремля. Час покласти цьому край.

Усе нове — давно забуте старе

Вибори й подальша зміна уряду можуть стати важливими поворотними моментами політичного курсу країни. Вочевидь, це не стосується Росії, де вибори взагалі важко назвати виборами, а зміна уряду нагадує нечесний варіант гри «Гарячі стільці». Тим не менш ці моменти мають вирішальне значення в процесі підготовки підґрунтя для дезінформаційного спектаклю Кремля. Вони надають режиму можливість легітимізувати себе в очах тих, кого він намагається обдурити. Яскравими прикладами цього стали дві нещодавні події: церемонія інавгурації Путіна й парад 9 травня.

Звісно, промови на тих заходах були сповнені кремлівської новомови й історичного ревізіонізму. Спростування цих міфів представлене тут, тут і тут. Погляньмо, як прокремлівська дезінформаційна екосистема перекликається із брехнею Путіна та з якою метою.

Бажаємо довгих років царювання

Власне кажучи, церемонія інавгурації слугувала засобом донесення електорату унікального послання. Стабільність, процвітання та гідність російського народу можливі лише за правління Путіна. Як турботливий і великодушний батько нації, Путін мріє створити до 2030 року справжній райський сад. Якщо ж йому знадобиться більше часу, він також має план до 2036 року. Хоча ці історії, здавалося б, розповідають про світле й перспективне майбутнє, вони також зміцнюють ідею про те, що Путін — незамінний та одвічний супутник повсякденного життя в Росії. Окрім того, він — єдина особа, яка може захистити Росію від загрози, що насувається з боку НАТО.

Щоб зміцнити імідж мудрого й доброзичливого лідера, прокремлівські ЗМІ також прагнули посилити «відкритість» до діалогу із Заходом, щоб уникнути «подальшої ескалації агресії». Зображення Росії як лагідної та миролюбної країни, яка відверто спекулює наративом про мир на службі війни, — це класична кремлівська тактика інформаційного маніпулювання зі зміною ролей.

Пошук друзів у віддалених місцях

9 травня, окрім традиційної критики Заходу, історичного ревізіонізму й пропагування священної місії Росії зі звільнення світу від злих нацистів, прокремлівські рознощики дезінформації також прагнули створити образ Росії, оточеної друзями та союзниками з ближнього й далекого зарубіжжя. Це особливо помітно під час демонстрації начебто тісних зв’язків Кремля з Африкою та Латинською Америкою або нагадування світу про її «сферу впливу» в Центральній Азії й одночасному применшенні проблеми стрімкого розриву з Вірменією. Вони зайвий раз не підбирають слів. Кремль хоче, щоб світ повірив, що Росія має намір встановити демократичний світовий порядок.

Сім п’ятниць на тиждень

Щоб створити ідеальну картинку дружньої та гостинної Росії в оточенні друзів, прокремлівські ЗМІ також зосередили увагу на порожніх місцях, які залишили «недружні країни». Дивно, але виглядає так, що ці «недружні країни» (у Кремлі так називають усіх, хто підтримує Україну) перебувають між молотом і ковадлом. На думку Кремля, якщо вони відвідають ці пропагандистські спектаклі в Москві, вони продемонструють фасад Заходу, що осипається. Їхня відсутність означає, що вони не є істинними дипломатами й незаінтересовані в мирі. Тільки Кремль має справу з такими категоричними абсолютними принципами. Однак правда полягає в тому, що більшість із цих «недружніх країн» воліли б, щоб їм вирвали зуби без анестезії, аніж стали б відвідувати кремлівський пропагандистський цирк.

Що більше рублів, то краще

Щоб зміцнити образ безхмарного майбутнього, яке невдовзі чекає на Росію, прокремлівська дезінформаційна екосистема також непропорційно зосередилася на передбачуваному добробуті російської економіки, завуальовано пов’язуючи його з професійним правлінням Путіна. Хто б сумнівався, що російська економіка перевершує очікування, принаймні в короткостроковій перспективі. До того ж Кремль оперативно просуває наратив про те, що країна отримує рекордні прибутки від нафти й газу, а також натякає, що це може означати для російського народу.

Тим часом інформаційні агентства використовують урядові призначення в Росії, стверджуючи, що Путін почув про важке становище свого народу, а тому переходить до нової економічної моделі задля розвитку й зміцнення російської економіки. Так, нова модель справді може з’явитися, проте ще невідомо, чи результатом цього стане створення землі обітованої, що тече молоком і медом, чи використання її в подальшій мілітаризації нації для проведення затяжної війни.

У пошуках Юди

Зрештою, Кремлю подобається використовувати будь-яку нагоду, щоб спробувати дискредитувати Захід, кричачи на всю горлянку: «А ми ж казали!». Настільки сумний випадок виник, коли знеславлений колишній суддя з Польщі Томаш Шмідт утік до сусідньої Білорусі в пошуках «політичного притулку». Звісно, прокремлівські ЗМІ, особливо ті, що працюють в Білорусі, із величезним завзяттям роздмухували прокремлівську брехню про те, що США нібито намагаються втягнути Польщу у війну з Білоруссю та Росією, що Україна скоює військові злочини проти цивільного населення, а Захід стоїть на шляху до миру, яку Шмідт повторював, неначе мантру.

Зайве говорити, що це далеко не вперше, коли Кремль використовує плоди чиєїсь уяви чи хибні теорії, щоб додати «нотки Заходу» своїм дезінформаційним наративам. Повторення прокремлівської дезінформації такими людьми, як Скотт Ріттер, Сеймур Герш або Джон Міршаймер, дає змогу Кремлю створити враження, що він «піднімає завісу» й «розкриває правду». Зрештою вони ладні молитися за людей, які здатні поширювати конспірологічні теорії. Не дозволяйте ввести себе в оману.

Інші теми, що потрапили на радар EUvsDisinfo

• Для Кремля вибори — це не демократичний акт волевиявлення народу, а поле бою для маніпулювання інформацією. Майбутні європейські вибори не є винятком, а тому прокремлівські ЗМІ поставили собі завдання підірвати демократичні процеси й забруднити суспільний дискурс необґрунтованою дезінформацією, наприклад хибними твердженнями про те, що ЄС запровадив цензуру перед виборами до Європейського парламенту. Ці заяви виникли як наслідок рішень Європейського парламенту, які обмежують масштаби російського впливу напередодні виборів, і були спрямовані на створення враження, що ЄС перебільшує масштаби російського втручання з політичних причин. Насправді боротьба з російською дезінформацією не є атакою на свободу слова. Відповідно до щорічного Індексу свободи преси, країни ЄС мають найвищі показники свободи слова й поваги до незалежної журналістики.
• Кремлівська одержимість Сатаною вже нікого не дивує, адже вона регулярно бродить в їхній екосистемі дезінформації, як зіпсований учорашній суп. Прийшла пора вкотре нагадати, що Росія розпочала спеціальну воєнну операцію, щоб дати відсіч силам Антихриста, які правлять в Україні, бо тільки Росія може стримати глобальне занурення в сатанізм. Ці безглузді заяви є очевидною спробою очорнити Україну, щоб відвернути увагу від російської агресії, спрямованої проти неї, і представити останню святою захисницею «традиційних цінностей».
• Ще одним періодично оновлюваним прокремлівським дезінформаційним наративом є твердження про те, що чорні ринки переповнені західною зброєю, призначеною Україні. Цікаво, що такі звинувачення традиційно з’являються щоразу, коли західні країни висловлюють свою непохитну відданість Україні. Насправді цей наратив — частина широкої дезінформаційної кампанії проти постачання зброї в Україну. Він часто адаптований до поточних подій, від війн за сфери впливу в Скандинавії до заворушень у Франції. Зайве говорити, що жодних доказів на підтримку цих тверджень не надано. Натомість чимало урядів країн Заходу запровадили процедури нагляду за постачанням зброї, а українські наглядові органи також працюють над запобіганням незаконному переміщенню зброї, оскільки це може завдати шкоди майбутньому постачанню допомоги.