«Дезінформація — одна з багатьох проблем інформаційного середовища» — інтерв’ю з Алісією Ванлесс
Алісія Ванлесс — директорка Партнерства з протидії операціям впливу при Фонді Карнеґі за міжнародний мир, метою якого є сприяння розробці доказової політики для управління інформаційним середовищем. У цьому інтерв’ю вона ділиться з EUvsDisinfo своїми поглядами на те, що таке інформаційна екологія та як розв’язати проблему дезінформації.
Див. також відео інтерв’ю.
Коли йдеться про навмисне маніпулювання інформаційним середовищем, ми зазвичай говоримо про дезінформацію. На Вашу думку, цей термін годиться для опису того, з чим ми маємо справу, чи Ви перефразували би тему обговорення, якби могли?
Дезінформація — одна з багатьох проблем інформаційного середовища. Крім того, з нею надзвичайно складно щось зробити.
Інформаційне середовище є простором, у якому люди обробляють інформацію, щоб зрозуміти цей світ. Люди розробляють інструменти — від алфавіту до штучного інтелекту, — для того, щоб перетворити інформацію на артефакти, якими можна ділитися, — від усного мовлення до відео й усього, що ще з’явиться в майбутньому. Інформаційне середовище складається з людей, засобів обробки інформації, результатів, створюваних за допомогою цих засобів, а також взаємозв’язків між цими трьома елементами, які визначаються умовами. Інформаційне середовище є невід’ємною складовою засад демократії, оскільки це простір, у якому люди ухвалюють рішення. Сама легітимність демократії полягає в здатності людей ухвалювати рішення вільно й усвідомлено.
Складність будь-яких дій в інформаційному середовищі, наприклад спроби протидіяти дезінформації чи іноземним маніпуляціям інформацією і втручанням (FIMI), полягає в тому, що найбільш фундаментальна обробка інформації відбувається в наших головах. Можливо, ми можемо побачити ці інструменти й результати опрацювання інформації, але в певний момент розуміння всієї цієї обробленої інформації повертається до сприйняття. Сам акт втручання в інформаційне середовище, навіть якщо він є зусиллям щодо забезпечення можливості вільного й усвідомленого ухвалення рішень людьми, потенційно може позбавити їх цієї свободи волі або (що не менш складно) може сприйматися як таке позбавлення. Я вважаю, що труднощі боротьби з дезінформацією підкреслюють цю проблему.
Інформаційне середовище є невід’ємною складовою засад демократії, оскільки це простір, у якому люди ухвалюють рішення. Сама легітимність демократії полягає в здатності людей ухвалювати рішення вільно й усвідомлено.
Дезінформація — це оманлива або неправдива інформація, яка поширюється навмисно. Навмисність її поширення відрізняє дезінформацію від мізінформації, яка може бути академічно задовільною, але не має жодної практичної мети, коли в голові людини з’являється і переконання, і обмірковування. Ми можемо ніколи не дізнатися, чи навмисно людина надала завідомо неправдиву інформацію, якщо тільки вона не зізнається в цьому.
Якщо відкинути намір, є фундаментальні питання концепції істини, які роблять її практично нереальним критерієм, на базі якого можна спробувати керувати інформаційним середовищем. Хоча нам хотілося б думати, що наука може визначати істину, реальність дещо більш туманна.
Істина може формуватися через соціальні норми, які виробляються та приймаються групою протягом певного часу. Іноді істина ґрунтується на вподобаннях.
Чи не могли б Ви розповісти про це трохи детальніше?
Істина в тому, що ананас є дуже смачним інгредієнтом для піци. Для тих, кому він подобається, — це істина. Для тих, хто вважає це відхиленням, зокрема для багатьох моїх італійських друзів, які регулярно жартують про мій поганий смак, істина зовсім інакша. Ось що цікаво в наших відносинах з «істиною»; наша потреба в тому, щоб її підтвердили інші, спонукає нас говорити про неї. Люди не лише інформаційні тварини, а й соціальні, і, схоже, ми маємо глибинну потребу в тому, щоб переконання, які ми сформували на базі отриманої інформації, підтверджувалися іншими членами нашого суспільства.
Істина формується соціальними нормами й думками, а також через обробку інформації, і на її формування впливатимуть усі попередні знання. Наприклад, деяких людей насторожувала швидкість розробки та схвалення вакцини проти COVID-19, що призвело до нерішучості в питанні вакцинації. Ці люди керувалися порівнянням того, скільки часу цей процес триває за звичайних обставин. І те і інше може бути правильним: зазвичай на схвалення препарату потрібні роки, але те, що цей процес відбувається швидше, не означає, що він не може бути безпечним.
Однак висновок людини про нову вакцину базуватиметься на її попередніх знаннях, досвіді й довірі до системи, яка контролює процес затвердження препарату. Для мене, наприклад, істина може полягати в тому, що вакцини безпечні, але інша людина може дійти протилежного висновку. Тим, хто вірить у науку, може здаватися, що в будь-якому питанні можна знайти єдину головну істину, але для людей, не знайомих із наукою, цей аргумент не годиться. І це насправді є суттю проблеми. Так чи інакше, істина суб’єктивна й часто обертається довкола того, що правильніше назвати переконаннями й точками зору.
Люди не лише інформаційні тварини, а й соціальні, і, схоже, ми маємо глибинну потребу в тому, щоб переконання, які ми сформували на базі отриманої інформації, підтверджувалися іншими членами нашого суспільства.
Істина також спирається на висловлену ідею, яка перетворює її на тему, конкретне питання, за яким носій цієї істини сформував і прийняв це переконання.
У питаннях соціального значення, особливо якщо дві істини сприймаються як взаємовиключні, це може призвести до інформаційної конкуренції, унаслідок якої дві спільноти намагаються домогтися прийняття їхнього світогляду як єдиного цілого, що по своїй суті робить цей процес політичним. До того ж, якщо розмір цих спільнот є значним у суспільстві, політики неминуче підхоплять цю справу.
Отже, формування державної політики навколо такої концепції, як дезінформація, з усіма властивими проблемами у визначенні істини й намірів людини, більше схоже на підливання бензину у вогонь, ніж на шлях до пошуку демократичного розв’язання будь-якої проблеми, яку дезінформація може посилити в суспільстві, особливо в більш різнорідному та плюралістичному. Незалежно від того, наскільки добрими намірами можуть бути зусилля з боротьби з дезінформацією, люди з відповідними переконаннями відчують себе мішенню, особливо якщо такі переконання підтверджені політиками.
На той час, коли в суспільстві вкорениться безліч істин з одного питання, сама спроба схилити одну сторону на бік іншої сприйматиметься з підозрою, що загрожує подальшим підривом довіри до інститутів з іншими переконаннями. Це означає, що до моменту, коли дезінформація стане проблемою, імовірно, буде вже надто пізно щось робити. Хоча дезінформація є проблемою, якщо ми хочемо спробувати випередити її, єдиним рішенням є відмова від підходу, орієнтованого на погрози. У певний момент ми повинні припинити зосереджуватися на усуненні того, що нам не подобається, і замислитися над тим, яка інформаційна екосистема найбільше сприяє розвитку демократії.
Розкажіть про поняття інформаційної екології. Чи маємо ми розглядати інформацію як фізичний простір із природними законами?
Інформаційна екологія — це підхід до вивчення інформаційного середовища з урахуванням людей, інструментів, результатів і зв’язків між ними. Вона запозичує методи вивчення інформаційних екосистем із фізичної екології. Вона поєднує різні дисципліни, які досліджують аспекти інформаційного середовища, щоб допомогти зрозуміти всю комплексну систему. Ми можемо багато чого навчитися з досліджень фізичного світу.
Наприклад, на початку 1800-х років прусський натураліст Александер фон Гумбольдт дав нам основу сучасного розуміння клімату й екосистем. До його дослідження європейські натуралісти розглядали навколишнє середовище як щось, що існує для людства та що можна експлуатувати без будь-яких наслідків. Простір, у який ми можемо втрутитись і взяти все під свій контроль, — трохи схоже на думку, що інформаційне середовище тільки й чекає, щоб за потреби підлаштуватися під наші бажання. Фон Гумбольдт визнав, що в екосистемах є певні закономірності. Він почав оцінювати, наприклад, закономірності росту рослин і температури й систематизувати ці дані для порівняння в різних географічних регіонах, щоб накопичувати знання про фізичний світ. Це призвело до виникнення науки екології — вивчення навколишнього середовища та взаємозв’язків живих істот у ньому.
Протягом десятиліть у всьому світі кліматологи вимірювали температуру, рівень води, якість повітря й багато іншого. Загалом картина досить безрадісна. 97 % кліматологів, які активно публікуються, погоджуються з тим, що причиною зміни клімату є людство. Кліматологи не просто вимірюють якість повітря, щоб зрозуміти, як забруднення може змінювати навколишнє середовище, вони вивчають безліч факторів, а такі інновації, як радіовуглецеве датування, допомогли їм глибоко копнути в минуле.
Якщо ми хочемо зрозуміти вплив чогось на кшталт дезінформації або що з цим робити, ми повинні застосувати аналогічний системний підхід до вивчення інформаційного середовища, як у випадку із фізичним середовищем. Нам необхідно розробити підхід, який об’єднає дослідження з різних дисциплін, водночас оцінюючи речі, що існують протягом певного часу, щоб фіксувати зміни різних факторів, — нам потрібна інформаційна екологія. Тепер ми знаємо, що такі речі, як відстеження флори та фауни, а також вимірювання температури й опадів допомагають нам зрозуміти екосистеми. Якби ми могли повторити це в інформаційному середовищі, це допомогло б визначити стан інформаційної екосистеми. Це також важливо знати до виникнення чогось на кшталт пандемії чи впровадження нової технології, щоб краще розуміти вплив цих подій. Так ми отримали б вихідні дані для порівняння.
Нам відомо, що Ви маєте багаторічний досвід управління зацікавленими сторонами. Що б Ви порекомендували для залучення багатьох зацікавлених сторін до теми дезінформації та інформаційного маніпулювання?
Почніть зі спільного стратегічного бачення: що ви намагаєтеся захистити, навіть протидіючи інформаційному маніпулюванню чи дезінформації? Ми так багато уваги приділяємо загрозам; я вважаю, що нам часто не вдається сформувати бачення результатів, яких ми сподіваємося досягти.
Загалом нам не вистачає системного підходу практично в усіх питаннях, пов’язаних з інформаційним середовищем. Не лише в дослідженнях, а й у координації різних зацікавлених сторін. Це погано, оскільки це заважає стратегії, що вимагає спостереження системи протягом тривалого періоду. Гарна стратегія полягає в тому, щоб зробити найкращий вибір із багатьох варіантів в умовах, що склалися. Це також означає співпрацю всіх зацікавлених сторін і мандатів. Ми маємо вийти за межі підходу ізольованості.
Є розбіжності між групами зацікавлених сторін у різних галузях діяльності, громадянському суспільстві чи урядах, а також розбіжності між окремими зацікавленими сторонами. Галузь складається з кількох компаній-конкурентів, але навіть усередині компанії є сукупність окремих команд, які борються з різними загрозами, як-от мізінформацією, фейковими акаунтами, спотворенням фактів чи скоординованою недостовірною поведінкою, і це лише деякі з них. Ці команди знають одна одну, але це не обов’язково означає, що вони тісно взаємодіють.
Громадянське суспільство складається із суміші дослідників із неурядових організацій і наукових кіл. Вони мають різну освіту, використовують різні методи й терміни, а також інші окремі ініціативи, спрямовані на роботу над доступом до даних, сховищами даних, інструментами та систематизацією досліджень, не кажучи вже про безліч оперативних зусиль — від перевірки фактів до відстеження дезінформації. Уряд поділено на департаменти й установи: одні команди працюють над іноземною дезінформацією, інші — над насильницьким екстремізмом, ще інші — над кібербезпекою, а решта продовжують працювати у сфері стратегічних комунікацій та розвитку ЗМІ, і це лише деякі з них. Залежно від структури, може також існувати регуляторний орган, який може спонукати до дій інші зацікавлені сторони відповідно до чинного законодавства.
Кому відома загальна кількість суб’єктів і варіантів втручання в інформаційне середовище для різних груп зацікавлених сторін, а тим паче для окремих зацікавлених сторін? Дуже складно мислити стратегічно, якщо ніхто не знає кількості варіантів на вибір, але ще складніше, якщо немає стратегічної мети. З огляду на важливість інформаційного середовища для легітимності демократичні країни мають сформулювати стратегічну концепцію бажаних результатів. Нерозумно сподіватися на остаточну ліквідацію загрози й не варто концентруватися лише на негативі для досягнення позитивного результату.
Це означає, що ми повинні зробити крок назад і побачити систему, зокрема зацікавлених осіб та їхні ролі в ній. Ми не можемо мислити стратегічно, доки не побачимо операційного середовища, у нашому випадку — інформаційного середовища. Для цього потрібна координація між групами зацікавлених сторін, в ідеалі — через незалежний механізм, який дає змогу забезпечити участь громадянського суспільства, а не використовує його, але полегшує співпрацю з більш впливовими зацікавленими сторонами, як-от урядом і промисловістю. Це може передбачати використання наявних механізмів, наприклад управління надзвичайними ситуаціями, для створення спільних планів можливого реагування демократичного суспільства на кризу в контексті інформаційного середовища.
Чи призвело наше нинішнє споживання інформації до занепаду демократії? І чому?
На це питання важко відповісти за умов відсутності системного підходу до вивчення інформаційного середовища. Надзвичайно складно навіть просто зібрати докупи тенденції даних про різні способи споживання інформації людьми в одній інформаційній екосистемі, як-от у Канаді або Фінляндії. Я вважаю, що ми схильні плутати кореляцію з причинністю та шукати прості відповіді на запитання, чому руйнується щось на кшталт демократії. Імовірно, ситуація є більш складною, оскільки до занепаду призводить безліч факторів.
На міжнародному рівні демократії в усьому світі поступово повертаються до авторитаризму. У цьому легко звинуватити технології. Вони безумовно дають змогу використовувати тактики авторитарного сценарію, як-от дезінформацію та інформаційне маніпулювання. Проблема в тому, що контроль інформаційної екосистеми для того, щоб зупинити щось на зразок дезінформації, також є частиною авторитарного сценарію. Отже, перехід до авторитаризму відбувається не лише тоді, коли уряди чи політики забруднюють інформаційне середовище, але й коли вони намагаються контролювати інформаційну екосистему.
Якщо ми хочемо випередити будь-які проблеми, що впливають на демократію, нам необхідно зрозуміти систему, у якій існує демократія, — інформаційне середовище.
Багато які із запропонованих заходів, як-от блокування зловмисників і дезінформації в соціальних мережах, можуть нагадувати авторитарні підходи. То чи спричиняють занепад демократії технології, які змінюють наш спосіб споживання інформації, чи це політики вирішують, що інформаційне забруднення — це шлях до посади, та чи це спроби змінити інформаційну екосистему — як на краще, так і на гірше? Імовірно, відповіддю є все перелічене вище, а також безліч інших факторів, як-от зміна економічних умов або наслідки глобальної пандемії. Але якщо ми хочемо випередити будь-які проблеми, що впливають на демократію, нам необхідно зрозуміти систему, у якій існує демократія, — інформаційне середовище. Я сподіваюся, що Закон про цифрові послуги (DSA) частково допоможе нам у цьому як щодо прозорості інформування, так і щодо розширення доступу до даних для дослідників, але є ще багато проблем, які необхідно розв’язати.
Які найбільші проблеми у сфері іноземних маніпуляцій інформацією та втручань (FIMI)? І чий обов’язок розв’язувати їх?
Найбільша проблема — це довіра. Коли справа стосується відновлення довіри в дуже забрудненому інформаційному середовищі, суттєвою обставиною є люди. Ми можемо мати найефективнішу у світі політику, яка базується на надійних даних, але, якщо люди їй не довіряють, усі зусилля марні. Однак часто дискусії про те, що робити з проблемами в інформаційному середовищі, більше пов’язані з тим, як захистити людей від загроз, а не з тим, як залучити їх до розвитку інформаційної екосистеми, яка підтримує демократію.
Громадяни разом з усіма зацікавленими сторонами, про які я згадувала, відіграють свою роль в інформаційному середовищі, і всі мають брати участь у демократичних процесах, у створенні максимально здорової інформаційної екосистеми. Можливо, така взаємодія з громадянами починається з більш широкої громадської діяльності, яка допомагає визначити стратегічну концепцію бажаних результатів в інформаційному середовищі.
