Правильне розуміння проросійських позицій в Африці: три пастки, яких слід уникати

У громадських дискусіях у країнах Африки відчутна поширена позиція прихильного ставлення до Росії. Широке використання як офіційних, так і підпільних мереж, пов’язаних із Росією, для впливу на суспільні настрої може лише частково пояснити ситуацію, що склалася. Щоб зрозуміти, чому багато африканських держав утримуються від засудження російської агресії проти України в ООН і чому російські прапори супроводжують політичну нестабільність (наприклад, у Нігері), потрібний глибокий аналіз місцевих рушійних сил цих дискусій.

Африканські голоси, які висловлюють солідарність або розуміння позиції Росії щодо Заходу чи України, надто часто зводяться прихильниками експертних обговорень дезінформації до наслідків дезінформації та пропаганди. З цього погляду учасники обговорень з африканських країн пасивно споживають тези Росії, що підсилюються ботами й агентами впливу, а це свідчить про фактичну відсутність інтелектуального впливу африканських країн. Масштабні дослідження шляхів, що ведуть як лідерів думок в Інтернеті, так і реальних африканських учасників обговорень, до спільної з Росією позиції щодо України, виявили важливу роль місцевих поглядів і мотивів. Без цього «благодатного ґрунту» жоден іноземний аргумент не встоїть. Тому дуже важливо уникати скопійованих пояснень, що ігнорують місцевий контекст, і використовувати більш якісні дослідження, які мають вирішальне значення для розуміння проблеми. Три міфи про глибинні причини проросійських заяв у Африці пов’язані з імовірним упровадженням певних наративів, які прирівнюють риторичну «Росію» до реальної Росії, припускаючи, що прихильники вигідного Росії дискурсу є лише приводними ременями кремлівської дезінформації.

1. Запозичені наративи?Критика постійної постколоніальної залежності, особливо щодо Франції, яка перебуває в центрі російської пропаганди в Африці, виникла задовго до того, як Москва почала її підтримувати. Декілька десятиліть тому, коли в Центральноафриканській Республіці стався переворот і закривалися школи, місцеві жителі говорили, що за цим стояли французи. Вам доводилося чути, що «демократія застаріла»? Нові покоління молоді виросли в умовах, як вважалося, формальних демократичних систем, але це не виправдало їхніх надій на покращення умов життя та соціальних інститутів. Унаслідок цього ми спостерігаємо, як нові, популярні квазіавторитарні концепції, такі як Mali Kura («нова Малі» мовою бамбара), що відкидають західні моделі управління, органічно поширюються без допомоги Росії.

Вам доводилося чути, що «Вагнер — це рішення»? Незважаючи на військову допомогу Заходу, протягом останніх років рівень насильства джихадистів у Малі та Буркіна-Фасо лише зріс. Тому не дивно, що багато людей вважають старі партнерські відносини недостатньо хорошими і охоче спробували б щось нове, не підозрюючи, що Росія не зацікавлена в протидії екстремізму в Африці та не має засобів для цього.

У місцевому контексті відсутність благодатного ґрунту може знищити начебто ідеальну історію, поширення якої хотіли б спостерігати російські пропагандисти. Коли попередній президент Нігерії Мухаммаду Бухарі попереджав, що зброя, яку поставляє Захід для України, опиняється в руках терористів у районі озера Чад, громадськість не зважала. Майже всі з понад 200 реальних коментаторів оригінальної публікації відзначили цю історію як суперечливу (зброя вже на місці), перероблену (раніше вони чули те саме про Лівію та Сирію) і пов’язану з виборами (спроба відвернути увагу від недбалості уряду). І це незважаючи на те, що ті самі коментатори охоче сприймають інші конспірологічні теорії, — наприклад, що Бухарі таємно спонсорував терористів. Серед франкомовних антизахідних «панафриканістів» та сама дискредитована історія отримала деяку підтримку щодо підозр у причетності Франції та Руанди до контрабанди зброї.

2. Чи завжди під словом «Росія» мається на увазі Росія?Ні, і це ускладнює кількісну оцінку фактичного відлуння Росії. У нестабільних умовах, коли свобода слова обмежується, слова «Росія» та «Україна» іноді замінюють обговорення місцевих війн і/або політики. Проурядові ефіопи та еритрейці все частіше бачать паралелі між своєю позицією щодо війни 2020–2022 років у провінції Тиграй і позицією Росії, яка виправдовує своє вторгнення в Україну. Наприклад, не називаючи війну «війною». Аналогічним чином мешканці провінції Тиграй, які щосили намагалися заручитися міжнародною підтримкою, позиціонували себе як українці Африканського Рогу. Те, що здавалося обговоренням війни у Європі, часто виявлялося грою слів, присвяченою місцевій війні. Так само конфлікт у провінції Північне Ківу в ДРК, де за підтримки Руанди діють повстанці М23, часто обговорюється як продовження конфронтації НАТО й Росії, де М23 / Руанда символізують проукраїнські США або Францію, а Конго — це «Росія». У Кіншасі демонстранти із російськими прапорами залишили напис «Макрон = М23» на стіні французького посольства. Анголо-конголезький активіст, який виступав за відтворення доколоніального «Великого Конго» та регулярно зображує Руанду як посередника США, закликав наслідувати приклад Росії в Україні й повернути собі деякі провінції Руанди.

Звідки взялися всі ці російські прапори? Західні ЗМІ охоче використовують їхні зображення в матеріалах про ймовірні російські конспірологічні теорії, що стоять за такими подіями, як переворот у Нігері. Хоча іноді прапори в руках проплачених протестувальників дійсно є доказом російської підтримки певних груп на місцях, частіше вони слугують лише антиноменклатурним символом, який мало чим відрізняється від футболки з Че Геварою, що не обов’язково означає кубинський чи аргентинський слід. Подобається нам це чи ні, але в багатьох регіонах Африки російський прапор — це «новий тренд». Звичайно, навіть якщо під словом «Росія» і справді мається на увазі Росія, часто воно вказує не на реальну Росію з її політикою та менталітетом, а скоріше на фрагменти образу, який вона прагне сформувати (наприклад, «найкращий партнер»), або її обіцянки (багатополярність).

Зрештою, до обговорень в Африці, як і на Заході, застосовується сценарій постправди, і посилання на «Росію» є його частиною. Малійська молодь виробила звичку свідомо розповсюджувати антифранцузькі та проросійські дезінформаційні наративи як легкий спосіб зачепити узагальнений Захід і символічно розхитати ненависний статус-кво. Їхні друзі розуміють, що не слід сприймати ці наративи буквально. Проте, західні дослідники не завжди це розуміють.

3. Танець зомбі?Користуючись спрощеним поглядом на інформаційний простір африканських країн, багато експертів уважають, що проросійські впливові лідери в Африці, які з об’єктивних причин не повинні бути зацікавлені в підтримці Росії, схоже, діють як зомбі пропаганди. У цьому сенсі кремлівські чиновники або формування Євгена Пригожина «доручають» їм поширювати проросійський контент, і, щойно коментатори долучаються (або продаються), вони стають надійним російським «ресурсом». Іноді це так, але в інших випадках вони обговорюють цю тему доти, доки це допомагає їм набрати очки для інших, на їхню думку, важливіших проблем. Для Кемі Себа, найвідомішого такого лідера думок, його першочерговим завданням є протидія Франції для розширення африканського впливу. Залишаючись серйозним проросійським голосом на геополітичній арені, він не цурається відвертого дистанціювання від Росії, коли під загрозою опиняється його репутація афроцентричного інтелектуала. Егунчі Беханзін, ще один дуже відомий лідер (а також гість російсько-африканського саміту в Санкт-Петербурзі), регулярно виправдовує всі дії Росії, однак робить це, щоб посилити свою оригінальну «антиімперіалістичну» ідею. У цьому контексті його, мабуть, більше цікавить Венесуела, ніж Східна Європа. Для десятків переважно депортованих доморощених відеокоментаторів політики Кот-д’Івуару чи Сенегалу поодинокі русофільські згадки ймовірніше є відображенням того, що частина їхньої аудиторії вважає найбільш модним.

У кінцевому результаті деякі з них просто змінюють свою думку, особливо коли Росія виявляється надто слабкою. Наприклад, якийсь собі (колишній?) військовослужбовець нігерійської армії, який репостив усю провагнерівську пропаганду й насміхався над українськими жертвами, під час бунту Пригожина взяв паузу, почистив більшу частину своїх попередніх дописів у стрічці та навіть почав радіти українським перемогам. Останнє, схоже, краще задовольняло його жагу до сильних людей у бою, ніж дедалі більш нестійка Росія.

Через півтора роки після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну й значної уваги до Африки, що зросла в результаті цього, напрочуд мало уваги приділялося розумінню основоположних рушійних сил місцевих обговорень і настроїв. Надмірно сек’юритизований підхід, який домінує в аналізі вторгнення Росії на континент, переважно ігнорує інтелектуальний вплив африканських країн. Але це заважає нам читати між рядків. Тільки помістивши певні заяви в правильний контекст, ми зможемо адекватно оцінити рівень популярності, впливу й можливостей Росії.