Кремль мобілізує церкву для війни… за Африку

Ця робота не є відображенням офіційного погляду ЄСЗС. ЄСЗС не може притягатися до відповідальності за будь-яке використання інформації, що міститься в цій публікації.

У своєму протистоянні із Заходом Росія шукає союзників серед країн Глобального Півдня, особливо в Африці. Нещодавно вона також заручилася підтримкою Російської православної церкви (РПЦ). Двадцять дев’ятого грудня 2021 року РПЦ вирішила створити в Африці власний екзархат, який охопить усі африканські країни. Відтоді РПЦ стрімко розширила свою діяльність на африканському континенті. Свідченням цього є її присутність майже в 30 країнах Африки, а амбітні плани передбачають розширення впливу на весь континент.

Російська православна церква насамперед слугує інструментом російського авторитарного режиму, тож її дії слід розглядати в контексті російської політики та стратегічних цілей Кремля. В Африці РПЦ працює над досягненням декількох цілей:

• сприяє підвищенню лояльності місцевого населення до Росії, популяризує російську мову, поширює проросійську пропаганду;
• зміцнює позиції Російської православної церкви в її боротьбі за провідну роль у світовому православ’ї;
• створює додаткові платформи й канали комунікації для просування економічних інтересів російських державних корпорацій і впливових чиновників, а також висвітлює діяльність російських найманців, спецслужб і агентів розвідки.

Як складова російської «м’якої сили» РПЦ поширює не просто православ’я, а саме російське православ’я. Її місія — симбіоз церкви з ідеологією та стратегічними наративами російської держави, які є цілковитою протилежністю західним ліберальним демократіям.

Діяльність на місцях

Представники РПЦ стверджують, що їхня експансія в Африці — на канонічній території Александрійського патріархату — є відповіддю на визнання Патріархом Феодором II автокефалії Православної церкви України (ПЦУ). Крім того, вони заявляють, що створення Африканського екзархату було б неможливим без запитів африканських священиків, невдоволених пастирською опікою Александрійського патріархату. Це вже не перший випадок, коли РПЦ «загарбує території». У 2021 році вона створила єпархію у Вірменії, незважаючи на те, що раніше визнавала владу Вірменської церкви й утримувалася від створення власних структур на її території.

РПЦ доволі оптимістично налаштована щодо розширення своєї присутності на африканському континенті, уважаючи його неосвоєною територією, сприйнятливою до російського впливу. Серед сприятливих факторів російські священики називають позитивну історичну пам’ять про роль СРСР у процесі деколонізації Африки, відданість африканських суспільств традиційним цінностям (патріархальним традиціям), їхню схильність до релігійно-міфологічного світогляду, а також широко розповсюджену бідність і погані умови життя (тут і тут). За таких умов тактика РПЦ виявляється ефективною. Вона передбачає матеріальне заохочення для африканських священиків, які бажають приєднатися до російської церкви, обіцянки кращого життя за посередництва російських освітніх і гуманітарних проєктів, а також інструменталізацію історичної пам’яті.

Стратегія в Африці

Початкова стратегія РПЦ в Африці передбачала швидке розширення та збільшення кількості парафіян, здебільшого завдяки якості духовенства. У 2022–2023 р. РПЦ піддавалася критиці (тут і тут) за використання матеріального заохочення як переконливого аргументу для священиків і громад приєднатися до її пастви. Однак наразі РПЦ надає великого значення якості своїх агентів впливу й розширює освітні програми для студентів з Африки. РПЦ відкрито декларує мету своєї просвітницької діяльності: перетворити африканських студентів на захисників, які не лише проповідуватимуть православ’я, але й захищатимуть інтереси Росії.

Піклуючись про власний публічний імідж, Російська православна церква прикрашає свої проєкти в Африці малобюджетними гуманітарними програмами за участю таких діячів, як Марія Львова-Бєлова, уповноважена при президентові Російської Федерації з прав дитини. Ця діяльність охоплює «гуманітарні» та «просвітницькі» ініціативи й будівництво великих храмових комплексів. Перший такий комплекс, до якого також увійдуть школа й лікарня, планують збудувати в Кампалі (Уганда), навпроти президентського палацу.

На фоні цього РПЦ тісно координує свої дії з російськими державними органами, серед яких правоохоронні органи, спецслужби, російські найманці, міністерства оборони й закордонних справ. Наприклад, очікується, що майбутній храмовий комплекс у Кампалі інтегрують із Російським центром науки та культури. Подібні прямі взаємодії також відбуваються в інших місцях. Яскравим прикладом цьому слугують російські дипломати, які керують Російським духовно-культурним православним центром у Парижі.

Місія

Релігійні почуття, які російська церква поширює серед своєї африканської пастви, посилюють російську пропаганду та ідеологічні наративи. Тож, разом із наративом Кремля про місію Росії з порятунку людства від згубного впливу ліберальних цінностей, РПЦ просуває наратив про глобальну місію Апостольської канонічної православної церкви Московського патріархату зі збереження «істинної віри». Цей наратив ставить РПЦ в опозицію не лише до церков західного обряду, яких, на думку представників РПЦ, зіпсувала модернізація, а й до інших православних церков, що підтримали автокефалію ПЦУ.

Чільне місце в цій історії посідає протистояння між РПЦ і Александрійським патріархатом. РПЦ розкритикувала (тут, тут, тут і тут) грецьких священиків за начебто неналежну духовну освіту та пастирську опіку в африканських країнах, звинувачуючи їх у пропаганді еллінізму, грекофілізму, неоколоніалізму й расизму. Ці заяви суперечать тим заявам, які представники РПЦ зробили декілька років тому. Наприклад, у 2016 році Георгій Максимов визнав успіх грецьких місіонерів в Африці й зазначив: «У „чорній“ Африці вже є багато новонавернених, кількість яких оцінюється від п’яти до семи мільйонів африканських православних. Вони навертаються до віри й оцерковлюються завдяки роботі грецьких місіонерів… Проте ми, найбільша православна церква, не беремо участі в місії православ’я в Африці… Греки, яких у десять разів менше за нас, несуть місіонерський хрест».

Така зміна ставлення підкреслює методи РПЦ щодо використання історичних наративів і сучасних образів задля власного позиціонування як справжнього охоронця православ’я та водночас розширює свій вплив під прикриттям релігійних і гуманітарних зусиль. Відповідність РПЦ цілям російської держави свідчить про скоординовані зусилля в контексті розширення ідеологічного й геополітичного впливу Росії в Африці.

Російська православна церква розробляє свої наративи та пропаганду відповідно до загальної системи російських стратегічних наративів. Основою цього наративу є використання історичної пам’яті як зброї та передбачуваний конфлікт цінностей.

Використання історичної пам’яті як зброї

Використовуючи історичні спогади про роль СРСР у деколонізації, РПЦ стверджує, що Росія ніколи не була колоніальною державою та не брала участі в колонізації Африки. РПЦ збагачує свій наратив про «місію з порятунку душ» темами звільнення Африки від впливу інших церков, які «заплямували свою репутацію участю в работоргівлі, підтримкою колонізаторів, а також міжплемінних конфліктів», заохочували «геноцид у Руанді», а останніми роками «розчарували африканців, адже відкинули біблійні моральні вчення на користь гомосексуалізму, трансгендеризму, фемінізму тощо».

Російський наратив про його деколоніальну спадщину в Африці тісно пов’язаний з наративом про виняткову роль російського народу як визволителя Європи від нацизму під час Другої світової війни.

Водночас нинішня війна Росії з Україною та протистояння Росії Заходу зображуються як незавершений процес деколонізації чи девестернізації. У розумінні церкви Росія — неколоніальна держава, борець із західним неоколоніалізмом і моральний захисник від ліберальних цінностей, які представлено такими, що суперечать біблійним ученням.

Традиційні цінності

Російське керівництво сприймає Африку як важливого союзника в просуванні «традиційних цінностей» у межах більш широкої боротьби між двома системами цінностей. «Конфлікт цінностей» — це російський стратегічний наратив, який використовують, щоб представити власну конфронтацію із Заходом і війну з Україною як екзистенційну. Представники РПЦ уважають, що африканські суспільства надають перевагу так званим традиційним цінностям, які мають патріархальний і родовий характер, що сприяє прихильному ставленню африканських народів до Росії. У своїй риториці, орієнтованій на африканську аудиторію, росіяни роблять особливий акцент на «сімейних цінностях», протиставляючи їх західним концепціям ґендерної рівності та права на самовираження.

Російська програма захисту традиційних цінностей — це лише ресурс для досягнення більш широких цілей, а саме позбавлення ліберальних цінностей, таких як права людини, їхнього універсального статусу й руйнування світового порядку, побудованого на західних принципах. Наприклад, патріарх РПЦ Кирило запропонував розробити та ухвалити на міжнародному рівні Конвенцію про права й захист сім’ї, прагнучи залучити африканські країни до її обговорення та просування. Цей крок — приклад того, як Росія прагне використовувати ідею захисту традиційних цінностей на противагу правам людини.

Украй важливо розуміти, що наратив про захист традиційних цінностей є ключовим компонентом російської політики та її стратегічного наративу про захист людства від ліберальних цінностей. Улеслива християнська риторика РПЦ про «захист традицій, традиційних цінностей, сім’ї» тощо слугує маскуванням російської пропаганди авторитаризму, яку покладено в її основу.

Церква як інструмент зовнішньої політики

Російська православна церква істотно впливає на російську зовнішню політику як морально, так і інституційно. Вона слугує інструментом російської «м’якої сили» та діє як політичний суб’єкт. Ключові елементи російської ідеології, як-от концепції «русского міра», російського месіанства й традиційних цінностей, формуються всередині Церкви. Особливої уваги заслуговує ідеологічна обробка вченням РПЦ російських військових, а також союз Церкви з російською армією та ультраправими традиціоналістами. Власне кажучи, РПЦ стала провідником ідей таких пропагандистів російського фашизму, як Олександр Дугін і Костянтин Малофєєв.

РПЦ в Африці — невеликий, але ефективний інструмент російської політики. Здебільшого битва за Африку — ідеологічна й орієнтована на цінності. Мета «місіонерської діяльності» РПЦ — створення емоційної прихильності до Росії в африканських суспільствах через начебто спільні цінності. Хоча складно передбачити достеменний результат діяльності Російської православної церкви, поєднання «м’якої сили» російської пропаганди й культурної дипломатії з релігією могло б допомогти Росії досягти бажаного результату краще, ніж робота російських культурних центрів і підконтрольних ЗМІ.