Вибіркова жорсткість: риторика Кремля щодо Нагірного Карабаху

Протягом тривалого часу Росія позиціонувала себе головним гарантом безпеки Вірменії, розмістивши на її території тисячі військовослужбовців на 102-й військовій базі та прикордонників ФСБ, які наглядають за охороною кордонів Вірменії з Іраном і Туреччиною на підставі двосторонніх угод від 1992 і 1995 років. Однак, коли події у Вірменії та Нагірному Карабасі стали для Росії менш керованими, Кремль спробував компенсувати це за допомогою дезінформаційної кампанії, спрямованої насамперед проти політичного керівництва Вірменії та так званого «колективного Заходу».

Управління миром

Історія конфлікту в Нагірному Карабасі складна. За останні десятиліття Азербайджан і Вірменія вели кілька війн за цей регіон. Війна в 2020 році призвела до того, що Азербайджан отримав контроль над частинами Нагірного Карабаху, а також сімома прилеглими районами. Див. це коротке пояснення.

Після 44-денної війни за Нагірний Карабах у 2020 році Росія направила в регіон своїх миротворців у межах Тристоронньої заяви від листопада 2020 року, підписаної Вірменією, Азербайджаном і Росією. У цій угоді дрібним шрифтом було прописано неоднозначні положення про мандат і зобов’язання Росії, за винятком розміщення її миротворців уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі й уздовж Лачинського коридору — транспортної артерії, що з’єднує Вірменію з регіоном. Тоді президент Путін заявив: «Ми вважаємо, що досягнуті домовленості створять необхідні умови для довгострокового й повноцінного врегулювання кризи».

Однак протягом 2022–2023 років ЗМІ повідомляли, що російські миротворці не виконують своїх зобов’язань і більшість жителів Нагірного Карабаху залишаються незахищеними. Аналіз цієї ситуації робить очевидним, що Росія відволіклася на вторгнення в Україну та втратила контроль над Південним Кавказом.

19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав масштабну воєнну операцію, що забезпечило Баку цілковитий контроль над Нагірним Карабахом. Унаслідок цього майже всі карабаські вірмени покинули регіон. Згідно із заявами прес-секретарів Кремля та МЗС Росії щодо подій вересня 2023 року, Баку не повідомляв Росії про свої наміри або зробив це лише в останній момент. Хоча є повідомлення, що Баку поінформував Москву. У будь-якому разі ця ситуація поставила Росію перед дилемою.

Звинуватити! Звинуватити! Прославляти!

Після закінчення воєнної операції Азербайджану Кремль розпочав «операцію з порятунку репутації», запустивши свою дезінформаційну машину на повну потужність: звинуватити Захід, звинуватити уряд Вірменії та прославляти російських миротворців. За даними незалежного російського інформагентства «Медуза», яке працює у сфері журналістських розслідувань, Кремль розіслав контрольованим ЗМІ інструкції щодо чітких заяв.

У день початку воєнної операції Азербайджану головний редактор Russia Today Маргарита Симоньян знову звинуватила прем’єр-міністра Вірменії Ніколу Пашиняна в ситуації, що склалася в Нагірному Карабасі. Колишній президент Росії, заступник голови Ради Безпеки РФ Дмитро Медведєв у Telegram «розповів історію» про «колегу з братньої країни, який вирішив загравати з НАТО, а його дружина принесла нашим ворогам печиво». Медведєв риторично запитав: «Угадайте, яка доля на нього чекає…»

У жовтні 2023 року російський федеральний канал «Перший канал» покопався в архіві «старих добрих наративів» і «викрив» уявні відносини «господар — слуга» між владою Вірменії, зокрема з Пашиняном, і демонізованим американським філантропом Джорджем Соросом. Це було не вперше й, очевидно, не востаннє. І звичайно, ще одна вічна класика: Пашиняна назвали маріонеткою Заходу.

Сам Захід отримує левову частку російських дезінформаційних атак за уявні спроби вичавити Росію з Південного Кавказу й використання з цією метою Вірменії як інструмента. За створення неозброєної громадянської місії ЄС у Вірменії. Спочатку інформагентства стверджували, що метою місії було зменшити роль Росії в регіоні. Тепер вони кажуть, що ця місія перебуває там із метою шпигунства.

У більш широкому сенсі коментатори стверджують, що Захід спровокував конфлікт між Вірменією та Азербайджаном і поневолює Вірменію і що ЄС втручається у внутрішні справи Вірменії. Крім того, за словами офіційного представника МЗС Росії Марії Захарової, «Захід» торпедував російські ініціативи щодо встановлення миру на Південному Кавказі. Назвіть що завгодно! І вони це звинуватять!

Повільне «поневолення»

Рішення Вірменії ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) дратувало Кремль. Його прес-секретар Дмитро Пєсков назвав це рішення «украй ворожим», а в статтях прокремлівських ЗМІ стверджувалося, що Вірменія перебуває «у процесі юридичного поневолення… з боку МКС». Заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін назвав МКС «політизованою прозахідною структурою», а рішення Вірменії про ратифікацію — «м’яко кажучи, недружнім». Незважаючи на напругу, 3 жовтня 2023 року парламент Вірменії ратифікував цей статут, а президент Ваагн Хачатурян підписав закон 13 жовтня 2023 року.

Ще одне болюче місце Кремля — рішення Пашиняна не брати участі в саміті очолюваної Росією Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), який відбувався 23 листопада 2023 року в Мінську. Раніше Захарова повторювала ідею про втручання Заходу, яке призводить до «поневолення» Вірменії після заяви прем’єр-міністра Вірменії про те, що Вірменія не братиме участі.

В інтерв’ю виданню The Wall Street Journal у жовтні 2023 року Пашинян сказав, що у важкі часи 2021 та 2022 років не були виконані зобов’язання ні за ОДКБ, ні за двосторонніми угодами про безпеку між Росією та Вірменією. Тому Вірменії необхідно диверсифікувати свої відносини у сфері безпеки. Нещодавно, 24 листопада 2023 року, прем’єр-міністр Пашинян заявив, що членство Вірменії в ОДКБ залежить від «її власних державних інтересів».

Перекладання провини

У різних контекстах і випадках кремлівська дезінформаційна машина культивувала тактику перекладання вини, водночас наповнюючи інформаційний простір агресивною риторикою. Повномасштабне вторгнення в Україну з покладанням відповідальності на постраждалу Україну або «Захід» є ідеальним прикладом маніпуляцій Кремля, які формують внутрішній і міжнародний інформаційний простір відповідно до його інтересів. Російські державні та прокремлівські ЗМІ використовують цю стратегію в некомфортних для Москви ситуаціях. Наративи Кремля, спрямовані проти Вірменії, є ще одним прикладом.