Укорінена диктатура Лукашенка в Білорусі: чотири роки із серпня 2020 року
Минуло чотири роки з моменту фальсифікації президентських виборів у Білорусі, які відбулися 9 серпня 2020 року. Простих людей називають зрадниками й екстремістами, у той час як Москва захоплює все більшу частину суверенітету Білорусі.
Незначні ознаки, без суттєвих змін
За останні декілька тижнів із Мінська надійшли невеликі позитивні сигнали, проте вони мають здебільшого косметичний характер. Десять білоруських політв’язнів було звільнено шляхом помилування, а п’ятьох громадян України й одного громадянина Німеччини, яких утримували в білоруських в’язницях, обміняли. Білорусь запровадила безвізовий режим для громадян ЄС, який державна пропаганда оцінила як безпрецедентний і шляхетний знак «відкритості» країни. Водночас представники деяких країн ЄС не рекомендують поїздки до Білорусі через високий ризик сфабрикованого кримінального переслідування з боку білоруської влади. Напруга на білорусько-українському кордоні дещо знизилася після того, як білоруська сторона відкрито наказала вивести значну частину військових підрозділів із прикордонної зони. Під час великого міжнародного обміну полоненими / заручниками, що відбувся 1 серпня, у списку звільнених був громадянин Німеччини Ріко Кріґер. Нещодавно в Білорусі його засудили до смертної кари за «тероризм» і «найманську діяльність» у дивній і непослідовній кримінальній справі. Здається, правильніше було б сказати, що він виявився заручником режиму Лукашенка.
Однак ці події виділяються на тлі тривалого, украй негативного фону в Білорусі. Приблизно 1400 осіб, визнані політв’язнями (серед яких лауреат Нобелівської премії Олесь Біляцький), продовжують відбувати тюремне ув’язнення здебільшого в надзвичайно важких і нелюдських умовах. Чимало відомих політв’язнів уже понад рік перебувають під вартою без права листування чи спілкування із зовнішнім світом.
У стратегічному плані відносини між Білоруссю й Україною останнім часом не покращилися, зважаючи на те, що політичне та військове партнерство між Росією та режимом Лукашенка зберігається, а масштаби їхньої співпраці й координації, схоже, розширюються.
Усередині країни спостерігачі не помітили пом’якшення ставлення до політичних опонентів чи змін у риториці. Політичних опонентів постійно оголошують «зрадниками», затриманих змушують записувати відеоролики з «каяттям», а «екстремістські» списки осіб і організацій продовжують поповнюватися так само швидко, як рік або два тому.
У липні білоруська державна пропаганда відзначила 30-річчя приходу до влади Олександра Лукашенка. Святкування нагадувало радянські часи, коли звучали пропозиції оголосити його Героєм Білорусі в стилі, близькому до проголошення Йосипа Сталіна батьком радянського народу. Останнім часом з’являється дедалі більше ознак того, що Лукашенко готується взяти участь у президентських «виборах», запланованих на 2025 рік. Схоже, що своїми поточними діями режим сповнений рішучості залякати й відлякати потенційних протестувальників.
Стримування опозиції — вимушені зізнання та полювання на зрадників
До 2020 року все було далеко не бездоганно. У державі все ще панували авторитарні репресії. Однак за чотири роки, починаючи із серпня 2020 року, внутрішньополітична ситуація значно ускладнилася. Масові демонстрації, на які влітку 2020 року вийшли сотні тисяч простих білорусів, щоб висловити протест проти сфальсифікованих виборів, справді налякали Лукашенка. Чого лише вартують світлини зневіреного Лукашенка, який бігає з особистим автоматом і стрибає в гелікоптери, що забезпечували його пересування Мінськом. Відповіддю Лукашенка стали ще жорсткіші репресії, які ми задокументували раніше.
Звертаючись до білоруських дисидентів і активістів у Білорусі після 2020 року, державні ЗМІ розгорнули кампанії щодо їх залякування та деморалізації. Інформагентства використовують чималу кількість токсичної та нелюдської риторики, детальніший аналіз якої ми робили тут і тут.
Примусові допити й відео з покаянням
Примусові допити та відео з «покаянням» стали не лише елементом, але й у більшості випадків умовою помилування та звільнення з-під варти. На перший погляд, може здатися, що члени опозиції змінилися та стали справжніми прихильниками режиму. Серед їхніх перших жертв був блогер Роман Протасевич, затриманий 23 травня 2021 року в аеропорту Мінська після примусової зміни маршруту рейсу RyanAir з Афін до Вільнюса. Білоруський режим намагався просувати його примусове зізнання за допомогою платної реклами на YouTube. У 2023 році навіть матір Романа Протасевича, Наталію, використали в державній пропагандистській кампанії, яка була спрямована на білорусів за кордоном і закликала їх повернутися на Батьківщину. Сидячи на затишній лавці в мінському парку поряд із сином, Наталя сказала, що сумує за своїми рідними, а також назвала Білорусь вільною країною.
Одним із останніх випадків «зізнання» стало відео, опубліковане на підконтрольному режиму Telegram-каналі. Жінку, яка належить до білоруської діаспори в США, змусили визнати, що вона керувала обліковим записом діаспори в соціальних мережах і закликала інших «фінансувати терористів». Ми не хочемо сприяти розповсюдженню таких відео, а тому не залишатимемо посилання на них.
У цьому контексті також доречним буде згадати вищезгадану ситуацію з Ріко Кріґером. У липні білоруське державне телебачення опублікувало інсценоване інтерв’ю Кріґера, у якому він закликав владу Німеччини допомогти йому, «поки не стало занадто пізно». Державна пропаганда Білорусі наголошувала, що Лукашенко — єдина особа у світі, яка може врятувати життя Кріґеру. Через декілька днів після інсценованого інтерв’ю він і справді помилував Кріґера.
Від політичного опонента до «зрадника», «екстреміста» чи «терориста»
Зображення політичних опонентів як зрадників, що є давньою радянською традицією, у Білорусі набуло нових обертів після 2020 року. 18-річний Станіслав Шапель зараз відбуває покарання. За державну зраду йому загрожує до 15 років позбавлення волі. Його притягнення до кримінальної відповідальності ґрунтується на пропагандистському фільмі, у якому представлено інші історії білоруських неповнолітніх, яких творці фільму звинуватили в підготовці диверсій і терористичних актів. Імовірно, підліток зв’язався в Інтернеті з невідомою особою, яка запропонувала йому роботу в обмін на запис відео на підтримку України.
Станом на лютий 2024 року 45 осіб у Білорусі засудили за «держзраду» або за статтею 356 оновленої редакції кримінального кодексу, успадкованої з радянських часів. Приблизно таку ж кількість людей засудили заочно за аналогічними звинуваченнями.
До «зрадників» належать журналісти, профспілкові активісти й діячі культури. Одним із них є діяч культури Павло Білоус, засуджений у 2022 році на 13 років позбавлення волі. Йому винесли вирок на підставі офіційного протоколу слідства, у якому стверджувалося, що він «під виглядом культурно-історичного розвитку поширював у різних публічних соціальних мережах і на сайтах ідеї білоруського націоналізму, які мали на меті зміну державної влади в Білорусі». Як стверджувалось, Білоус також «розпалив ворожнечу між співвітчизниками щодо Батьківщини».
Невже рівень «екстремізму» справді зростає?
Схоже, Мінськ і Москва надихають одне одного на пошуки методів придушення політичного інакомислення. Аналогічні тенденції стрімкого зростання кількості випадків держзради й шпигунства в Білорусі та Росії не викликають подиву. Правозахисники стверджують, що Росія часто використовує закони про боротьбу з тероризмом і екстремізмом, нечіткі за формулюваннями й довільні щодо застосування, щоб змусити внутрішніх опонентів замовкнути. В аналогічний спосіб приблизно 450 білорусів, серед яких основні діячі демократичного руху, як-от Світлана Тихановська, багато журналістів і навіть музикантів, внесли до списку терористів у Білорусі. Те, що в інших країнах вважають традиційною політичною діяльністю та висловлюванням власних переконань, у сучасній Білорусі легко може отримати ярлик тероризму.
Наразі в позасудовому «екстремістському» списку, який веде Міністерство внутрішніх справ Білорусі, міститься приблизно 4200 імен, серед яких десяток журналістів і блогерів. Подумати тільки: 4200! Ця кількість просто вражає.
Наймолодшому учаснику протестів у 2020 році було 16 років, а найстаршому «екстремісту», засудженому за «образу президента», цьогоріч виповнилося 82. Іноді достатньо було лише декількох негативних коментарів в Інтернеті про держслужбовців, щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності та внести її до списку «екстремістів».
Окрім того, список «екстремістських» організацій складається з понад 220 пунктів, більшість із яких є неурядовими організаціями, профспілками, групами в соцмережах і такими інформагентствами, як Deutsche Welle та Радіо Свобода. Ще тисячі ЗМІ й облікових записів у соцмережах внесено до «екстремістського» списку Міністерства інформації.
Детальнішу хронологія репресій проти білоруських ЗМІ та працівників ЗМІ представлено тут, тут і тут.
У залежності від Росії
Сильна економічна й політична залежність Білорусі від Росії, яка існувала вже до 2020 року, відтоді набула набагато потворніших форм. Порядок денний ЗМІ Білорусі одразу ж почав збігатись із російським, а зазіхання Кремля на автономію країни в багатьох сферах значно просунулося вперед, навіть на міжнародних форумах. Заяви білоруських дипломатів в ОБСЄ та ООН збігаються із заявами Росії, а нещодавно МЗС двох країн опублікували спільну доповідь про права людини у світі.
Зміни до конституції Білорусі, запропоновані 2022 року, передбачають відмову від її статусу без’ядерної та нейтральної держави, перетворивши країну на інструмент для нагнітання паніки з боку Росії за допомогою ядерних погроз. Збройні сили Білорусі тісно співпрацюють із Росією. Вони дозволяють російським військам використовувати територію Білорусі, її повітряний простір, матеріально-технічне забезпечення та медичні заклади у своїй збройній агресії проти України. Захист повітряного простору між Білоруссю та Росією вже давно цілком інтегрований.
Ідеологічна обробка молоді
Як і в Росії, у Білорусі значно посилилася ідеологічна обробка молоді прорадянською та проросійською пропагандою. Застосовні методи включають патріотичні табори, обов’язкові спецуроки з ідеології в школах, створення патріотичних фільмів і змушування людей, зокрема тих, які працюють у державних установах, переглядати ці стрічки в кінотеатрах. Детальнішу інформацію див. тут і тут.
Осуд російського царизму рівносильний екстремізму
Мабуть, рішення білоруського суду 2023 року про заборону поезії білоруського письменника ХІХ століття Вінцента Дуніна-Мартинкевича можна вважати уособленням нинішнього статусу суверенітету Білорусі. Вірші, які були написані білоруською мовою в 1860-х роках і закликали білоруський народ не довіряти царській Російській імперії, потрапили до сумнозвісного чорного списку за «екстремізм».
Ще одна Білорусь, яку слід відзначити
9 серпня — привід згадати, що є й інша Білорусь, яка непідвладна режиму Лукашенка. Відважні активісти громадянського суспільства, незалежні журналісти й правозахисники продовжують висвітлювати життя в Білорусі та розвивати зв’язки із зовнішнім світом. Цю Білорусь слід відзначити.
Див. запис у блозі Верховного представника ЄС Жозепа Борреля під назвою «ЄС продовжує виступати за вільну й демократичну Білорусь» (білоруською) (російською) і його заяву з нагоди 4-ї річниці фальсифікованих президентських виборів.
